Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Тому вимога політично–державного існування у формі слов’янської федерації та ще й на ґрунті глибокого республіканізму, національної і політичної рівноправності мали величезне міжнародне значення. Це були справді демократичні ідеї дружби між народами. Подібних не знала ні тоді, ні пізніше жодна європейська країна.
Кирило–мефодіївці вважали, що першорядним завданням у суспільній перебудові має бути знищення кріпосницького рабства, ліквідація юридичної відмінності між станами, доступність освіти для мас. Національне ж питання привертало їхню увагу найбільше, і воно ставилося у широкий контекст панславізму. Вони писали: “Всі слов’янські народи мають право вільно розвивати свої культури, і, що важливіше, вони повинні утворити слов’янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах”. Столицею федерації мав стати Київ, оскільки він географічно розташований у центрі слов’янства. Програмним документам братчиків була притаманна ідея українського месіанізму. Дехто з дослідників вважає, що діячі братства були перейняті популярною в той час ідеєю месіанізму свого народу, як нібито Богом обраного, що несе іншим світло правди і рівності. Проте в документах братства чи в листуваннях його учасників ми не можемо знайти підтвердження цієї думки, як, скажімо, в подібних документах польського визвольного руху. Тут її пропагував А. Міцкевич у “Книгах буття польського народу і польського пілігримства”. Він вважав, що поляки мають стати ядром об’єднання інших слов’янських і неслов’янських народів у Східній Європі, де Польща відіграватиме провідну роль.
Українські ж панславісти вважали, що подібно до Христового воскресіння мала воскреснути й Україна, але вона не буде основою чи ядром слов’янської федерації. Вони писали в своїй програмі, в “Книгах буття українського народу”: “Голос України не змовк. Встане Україна зі своєї домовини і закличе братів–слов’ян. Почувши її заклик, повстануть усі слов’яни. І стане Україна самостійною республікою в слов’янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем”.
Таке бачення майбутності України в рамках слов’янської федерації виключало ідею державної домінації України серед інших народів. Хіба що за нею залишався духовний авторитет національного відродження усіх слов’ян.
Як же братчики мислили досягти свого суспільного ідеалу? По–різному. М. Костомаров, П. Куліш — вважали, що досягнути цього майбутнього можна поступово, просвітницьким шляхом. Лише радикальна частина братчиків, такі як М. Гулак, Т. Шевченко вважали, що здійснити цю ідею можна лише радикальним революційним шляхом. Через те Шевченків “Заповіт” безпосередньо перекликався з уявленнями деяких кирило–мефодіївців:
Т. Шевченко, хоч і не був активним членом організації, поділяв її ідеї і дружив з багатьма братчиками. Його бунтівна поезія мала великий вплив на формування радикального світогляду кирило–мефодіївців. Пізніше М. Драгоманов називав його “найчервонішим” братчиком, який своєю політичною поезією штовхав інших уліво. Під його впливом перебувала взагалі вся освічена молодь Києва й України, через те, коли братство було розгромлене, Т. Шевченко був покараний найжорстокіше. Цар Микола І особисто розпорядився віддати його в солдати на 10 років, позбавивши поета права писати й малювати.
Членство Шевченка у братстві жандармами не доведено під час слідства, але таке покарання було йому визначене за поетичну творчість, яка кликала до революційного повалення кріпацтва і самодержавства.
Ймовірно, що саме під впливом Шевченка і з’явились у програмі братства деякі радикальні положення. Наприклад, коли вся Слов’янщина повстане, “не залишиться в ній ні царя, ні царевича, ні князя, ні графа, ні герцога, ні пана, ні боярина, ні холопа”.
Ідеї Кирило–Мефодіївського братства вплинули на подальший розвиток суспільно–політичної думки в Україні. Та й не тільки в Україні. В 60–х роках XIX ст., коли постала нова генерація борців визвольного руху в Російській імперії, ідеями слов’янської федерації та федеративного влаштування Російської імперії були перейняті такі видатні політичні діячі, як О. Герцен, М. Огарьов, М. Драгоманов та їхні послідовники.