Гаррі Поттер і келих вогню

Гаррі та Рон зустрілися з Герміоною у вітальні й разом пішли снідати. Майже цілий ранок вони провели у ґрифіндорській вежі, де всі тішилися своїми дарунками, а тоді знову повернулися до Великої зали на прекрасний обід: щонайменше сотня індиків, різдвяних пудингів та купи чарівного печива чекали їх на столах.

Надвір вони вийшли по обіді. Скрізь лежав незайманий сніг, прорізаний глибокими стежками — їх протоптали учні Бобатону та Дурмстренґу, йдучи до замку. Герміона відмовилася брати участь у сніжковій битві Гаррі та Рона, і якийсь час спостерігала за нею збоку, а о п'ятій годині сказала, що йде нагору готуватися до балу.

— Тобі потрібно аж три години? — недовірливо спитав Рон і відразу ж поплатився: величезна сніжка, кинута Джорджем, влучила йому в потилицю. — З ким ти йдеш? — закричав він услід Герміоні, та вона тільки помахала рукою й зникла в замку.

Того дня традиційного чаю о п'ятій не було, адже бал передбачав ще й бенкет, тому о сьомій годині, коли вже стало важко цілитися, всі перестали кидатися сніжками й гуртом повернулися до вітальні. Гладка Пані сиділа у своїй рамі разом з подругою Віолеттою, обидві вже добряче п'яненькі. Біля їхніх ніг височіли гори порожніх коробок з-під шоколадних цукерок з лікером.

— Рання пташка, — проказав пароль хтось із хлопців.

— О так, манна кашка! — захихотіла вона й пропустила їх досередини.

Гаррі, Рон, Шеймус, Дін та Невіл переодяглися у свої святкові мантії в спальні. Усі трохи соромилися незвичного вбрання, та далеко не так, як Рон: він оглядав себе у видовженому дзеркалі в кутку з переляканим обличчям. Годі було заперечити факт, що його мантія найбільше в світі скидалася на дівчачу сукню. У розпачі, щоб надати їй хоч трохи чоловічого вигляду, Рон застосував до мереживного коміра й манжетів відривальні чари. Вони подіяли непогано, мережив не стало. Та Рон застосував чари не дуже акуратно і краї мантії мали дуже сумний вигляд.

— Ніяк не збагну, як це вам вдалося запросити двох найкрасивіших дівчат, — пробурмотів Дін, коли вони спускалися сходами.

— Бо ми шалено привабливі, — похмуро відповів Рон, витягуючи нитки, що лізли з манжетів.

Вітальня, заповнена людьми у різнобарвних мантіях замість звичних чорних, здавалася незнайомою. Парваті чекала на Гаррі біля сходів. Вона справді була дуже гарна в мантії яскраво-рожевого кольору, з золотою стрічкою, вплетеною в довгу чорну косу та золотими браслетами, що виблискували на зап'ястках. Гаррі аж полегшало, коли він побачив, що Парваті не хихоче.

— Ти... е-е-е... гарна, — незграбно втулив він.

— Дякую, — відповіла Парваті. — Падма зустріне тебе у Великій залі, — додала вона Ронові.

— Ясно, — сказав Рон, роззираючись. — А де Герміона?