Гаррі Поттер і таємна кімната

— Саме так! — знову засяяв Дамблдор. — Цим ти і відрізняєшся від Тома Редла. Те, ким ми є насправді, Гаррі, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору.

Гаррі приголомшено й нерухомо сидів у кріслі.

— А коли тобі потрібні ще докази, що ти істинний ґрифіндорець, то уважніше придивися до ось цього.

Дамблдор підняв зі столу закривавленого срібного меча і подав його Гаррі. Той похмуро покрутив його в руках: підсвічений вогнем каміна меч поблискував рубінами. І тут Гаррі побачив ім'я, викарбуване знизу під руків'ям: Ґодрік Ґрифіндор.

— Знай, Гаррі: тільки істинний ґрифіндорець може витягти цей меч з капелюха.

Якусь хвилину обидва мовчали. Тоді Дамблдор висунув одну з шухлядок столу професорки Макґонеґел і дістав звідти перо й каламар.

— Гаррі, тобі треба попоїсти й виспатися. А зараз — на бенкет. А я тим часом напишу в Азкабан — треба визволити нашого лісника, і дам оголошення для "Щоденного віщуна", — додав він багатозначно. — Нам буде потрібен новий учитель захисту від темних мистецтв. Ну, чому це ми завжди маємо з ними такі клопоти, га?

Гаррі підвівся й рушив до дверей. Але не встиг він торкнутися клямки, як двері так рвучко відчинилися, що аж грюкнули об стіну.

У дверях стояв розлючений Луціус Мелфой, а під його рукою зіщулився перебинтований з голови до ніг Добі.

— Добрий вечір, Луціусе! — привітно сказав Дамблдор.

Містер Мелфой влетів у кімнату, мало не збивши Гаррі з ніг.

Добі з переляканим обличчям подріботів за ним, ховаючись за полу його мантії.

— Ага! — вигукнув Луціус Мелфой і вп'явся у Дамблдора холодними очима. — Ти повернувся! Члени опікунської ради звільнили тебе, а ти однак наважився вернутись у Гоґвортс.

— Бачиш, Луціусе, — незворушно усміхнувся Дамблдор, — решта одинадцять членів Ради зв'язалися сьогодні зі мною. Чесно кажучи, це була просто якась совина злива. Вони почули про загибель доньки Артура Візлі й захотіли, щоб я негайно повернувся. Зрештою, вони вирішили, що я — найкраща кандидатура на цю посаду. А ще вони розповіли мені дуже дивні речі. Декому з них здалося, ніби ти погрожував проклясти їхні родини, якщо вони не погодяться відправити мене у тимчасову відставку.

Містер Мелфой зблід, як мрець, але його очі-щілини й далі променилися люттю.

— І що? Ви, може, припинили напади? — вишкірився він. — Піймали злочинця?

— Піймали, — усміхнувся Дамблдор.

— Ну? — вигукнув містер Мелфой. — І хто це?

— Той, що й минулого разу, Луціусе, — відповів Дамблдор. — Але тепер Волдеморт діяв через іншу людину. З допомогою цього щоденника.

Допитливо стежачи за Мелфоєм, Дамблдор підняв невеличку чорну книжечку з великою дірою в центрі.

Гаррі увесь той час дивився на Добі. Ельф витворяв щось дуже дивне. Багатозначно вп'явшись у Гаррі своїми великими очима, він показав на щоденник, тоді — на містера Мелфоя, а тоді почав лупцювати себе кулаком по голові.