Гаррі Поттер і таємна кімната

Але Гаррі дивився не на них. Біля каміна стояв і усміхався професор Дамблдор, а поруч, схопившись за груди, уривчасто дихала професорка Макґонеґел. Фоукс прошумів крильми повз Гарріне вухо й умостився на Дамблдоровому плечі, а Гаррі з Ро-ном опинилися в міцних обіймах місіс Візлі.

— Ви врятували її! Врятували! Як ви це зуміли?

— Ми всі хотіли б про це почути, — ледь чутно промовила професорка Макґонеґел.

Місіс Візлі відпустила Гаррі, і він, на мить завагавшись, підійшов до столу й поклав на нього Сортувального капелюха, меча, інкрустованого рубінами, і рештки Редлового щоденника.

А тоді почав розповідати їм усе. Майже чверть години у завороженій тиші він розповідав про те, як почув безтілесний голос і як Герміона зрештою збагнула, що він чув у трубах Василіска; як вони з Роном пішли слідом за павуками в ліс, як Араґоґ розповів їм про те, де померла остання жертва Василіска; як він здогадався, що тією жертвою була Плаксива Мірта і що вхід до Таємної кімнати може бути в її туалеті…

Гаррі зупинився, щоб звести дух.

— Чудово! — підбадьорила його професорка Мак-ґонеґел. — Отже, ти знайшов вхід… слід додати при цьому ти порушив майже сотню шкільних правил, — але яким дивом ви всі змогли вибратися звідти живими, Поттере?

Отож дещо охриплий Гаррі став розповідати про те, як вчасно прибув Фоукс і як Сортувальний капелюх передав йому меча…

Але далі він завагався. Він досі ще не згадував про Редлів щоденник і про Джіні, яка стояла, притуливши голову до плеча місіс Візлі, а сльози й далі текли по її щоках. А що, як Джіні виженуть? Гаррі почав гарячково міркувати. Редлів щоденник більше не діяв. Як тепер довести, що саме він примусив Джіні робити те все?

Гаррі з надією глянув на Дамблдора, що легенько усміхався, а в скельцях його окулярів танцювали іскорки вогню з каміна.

— А мене найдужче цікавить, — лагідно промовив Дамблдор, — як лорд Волдеморт зумів зачарувати Джіні. Адже, за моїми джерелами, він зараз переховується в албанських лісах?

Гаррі відлягло від серця — його огорнуло тепле, дивовижне відчуття полегкості.

— Щ-що? — очманіло перепитала місіс Візлі. Відомо-Хто за…зачарував Джіні? Але ж Джіні… хіба Джіні не була… Це вона?..

— У всьому винен цей щоденник, — швиденько промовив Гаррі, показуючи його Дамблдорові. — Редл написав його в шістнадцять років.

Дамблдор узяв щоденника і почав його ретельно оглядати, мало не торкаючись своїм довгим гачкуватим носом вогких і обгорілих сторінок.

— Блискуче! — м'яко вимовив він. — Так, звичайно, Редл був, мабуть, найталановитіпіим учнем Гоґвортсу. — Дамблдор повернувся до подружжя Візлів, які були вкрай спантеличені.

— Мало хто знає, що лорд Волдеморт колись називався Томом Редлом. Я сам навчав його в Гоґвортсі, п'ятдесят років тому. Після школи він десь зник, багато мандрував, страшенно захопився темними мистецтвами і спілкувався з найлихішими чаклунами. Він стільки разів піддавав себе жахливим магічним перевтіленням, що коли з'явився знову — вже як Волдеморт — його неможливо було впізнати. Не було нічого спільного між лордом Вол-демортом і тим розумним, приємним хлопчиною, що колись тут був старостою школи.