Діти Безмежжя
- Автор: Бердник Александр Павлович
- Год: 1964
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро", Худ. Г. С. Ковпаненко.
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Діти Безмежжя». Краткое содержание книги:
Так. Це тепер ні для кого не дивина. Всі знають, що проблеми Серця — проблеми Майбутнього. Якщо мозок — це, примітивно порівнюючи, кібермашина, то Серце, в його найменшому аспекті, генератор енергії, сонце організму, конденсат всього найкращого в людині або найгіршого. А скільки ще не вивченого в ньому, які неосяжні перспективи для армії майбутніх вчених?
Так, так. Не мозок свій вирвав Данко для людей, а серце. Не мозок Прометея клював орел Зевса, а серце. І воно — скромне, непомітне, працьовите, невтомне — мовчить, ховається в глибині, веде свою всеосяжну роботу, палає блакитним полум’ям, доки в ньому є хоч крихітка снаги.
Минала ніч. Згасли зорі. Подрімавши якусь годину перед світанком, Суон бадьоро встав з шезлонга, кілька разів глибоко вдихнув холодне повітря. З високогірних луків долинав аромат квітів, смолистий запах кедрів.
Швидко виринуло з-за гір Сонце. І Суону здалося, що все навколо — і вершини, і темно-сині ліси, і луки, всіяні міріадами росинок, — засміялося радісно, прокинулося, простягнуло невидимі руки назустріч своєму Серцю, співаючи йому урочистий гімн Любові.
Суон прилаштував фільтр, поглянув в окуляр телескопа. «Здрастуй, Сонце, — Серце нашої системи. Хіба ти куля газу, як кажуть сухарі-астрономи? Так можна і людину розкласти на атоми кисню і азоту, заліза й кремнію. Так можна і квітку троянди перетворити на хімічну формулу, музику Моцарта звести до коливання часток повітря. Ні, ні! Ти не плазма, не куля мертвої палаючої матерії! Ти яскраве, вогнисте Серце, вічно творче, невтомне, єдиносуще з нами, твоїми дітьми.
Справді, хіба можна нас відділити від тебе? Все — твоє. І краса квіток, і аромат плодів — твоя енергія, трансформована вічним Життям у чудові форми, запахи. І пломінь наших ламп, і політ наших апаратів — ракет чи автомашин, атомопланів чи гелікоптерів, тепло жіночої руки чи тріпотіння крилець метелика — все це твоя вічна, промениста, еволюційна енергія, прекрасне Сонце!
Будь благословенне, Серце нашого Світу! Я вітаю тебе, я радію тобі!»
Суон ще трохи посидів на даху, вбираючи всім єством своїм потоки живлючої енергії. Потім він зійшов униз. Тихими пустельними коридорами добрався до веранди і звідти — в ліс, який тісно примикав до споруди Інституту.
Маленькою стежиною Суон підійшов до високогірного озера. Роздягнувшись, обмився холодною водою.
Повертався назад урочистий, енергійний, сповнений новими силами, новими задумами.
Його спокійний настрій порушив якийсь побічний звук. Суон насторожився. Ніби гелікоптер? Чи йому здається?
Звук посилився, наблизився. Почувся топкий свист. Над деревами промайнуло щось блискуче, опустилося біля Інституту.
Так і є. Гелікоптер. Що ж трапилося? Може, якийсь вчений?
У грудях прокотилось відчуття тривоги. Ах, знову серце. Чому ти стривожене? Значить, щось погане. Нещастя…
Скоріше, Суоне! Скоріше!
Ось назустріч вибігла помічниця Суона — Сніжинка. Суону завжди весело, коли він дивиться на неї. Вона чорна як галка — чорні очі, чорне кучеряве волосся, чорні брови і вії, а ім’я прямо протилежне — Сніжинка. Дівчина пояснює, що вона змалку була біленькою і пухнастою. А життя внесло свої корективи.
Але чому вона така дивна? Певно, щось не гаразд! З оксамитних очей Сніжинки ллється смуток, вона здалека гукає:
— Суоне! Жодної хвилини не можна гаяти!
— Що трапилось?
— Молодий хлопець. З Школи номер сім. Експеримент. Нижчий вимір. Чорний Змій!
Сніжинка випалила все це одним подихом, але Суон все зрозумів. Його бліде обличчя поблідло ще дужче, ясні очі під навислими бровами потемніли.
— Що в нього вражене? — глухо запитав він, пориваючи за собою дівчину вперед, до Інституту.
— Серце. Параліч.
— Де він?
— В лабораторії. Я все приготувала. Асистенти чергують. Конденсована енергія є. Психодонори ждуть.
— Добре. Добре, Сніжинко. Ах, яка біда! Чорний Змій. Це майже безнадійно!
— Суоне! Сама Велика Матір прохала за нього!
— Не говори мені цього, — з болем сказав Суон, хутко підіймаючись по сходах. — Хіба життя кожного з наших сучасників не повинне бути врятоване будь-що?
До Суона підбігли дівчата-помічниці. Вони майже на ходу одягли його в білосніжний халат. Двері в лабораторію відчинилися. Над ними спалахнув вогняний напис:
А трохи нижче — попередження блакитними буквами: