"Веста" не знає пощади
- Автор: Козакевич Микола
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «"Веста" не знає пощади». Краткое содержание книги:
Добре замаскована банда старається вивезти за кордон якнайбільше коштовностей.
Таємничий жорстокий ворог нещадно розправляється з усіма, хто може навести на слід злочинців. Молоді працівники міліції, яким доводиться стикатися з багатьма несподіванками, натрапляють на цей слід, долаючи перешкоди, розплутують його і викривають банду.
— Далі вас, панове, поведе цей брат, — сказав монах і відійшов.
— Дякуємо вам, брате, самі знаємо дорогу, — твердо мовив капітан. Монах, який охороняв двері, схилив голову на знак згоди. Завірюха впевнено рушив коридором і за третім по черзі поворотом зійшов на сходи. Він знав розташування цієї частини монастиря, — план її накреслив Теофіл — знав, що сходи ведуть на хори покинутої каплиці, в якій відбуваються зборища банди. Недєльський у таких же, як і в капітана, туфлях на каучуку тихо йшов за ним, відчуваючи, як у нього дедалі дужче б’ється серце.
Юрек В’юн поставив машину на глухій бічній дорозі за якихось сто метрів од входу в монастир. Це була алея з акацій, густе гілля яких, мов шатро, добре захищало “Варшаву” од непроханих очей. Юрек бачив, як Завірюха і Недєльський вийшли з таксі і почали стукати в браму. Друга машина стояла в тіні дерев посередині між переднім таксі і “Варшавою” Юрека. Тепер у Юрека вже не було сумніву, що за його “начальником” шпіонять пасажири другого таксі. Коли монастирська хвіртка зачинилася за обома працівниками міліції, Юрек почув, як грюкнули дверцята машини, і за хвилю друге таксі промчало повз нього, повертаючи до Кракова. Але вже без пасажирів.
В кущах під мурами монастиря Юрек побачив слабкий вогник цигарки.
— Ждуть негідники, — буркнув шофер. — Ну то й я почекаю.
Великий і похмурий зал. Колись тут була напевно каплиця. Про це свідчило високе склепіння з стрункими колонами, хори, де ще стояв розібраний орган. Капітан залишив двері трохи причиненими і разом з Недєльським примостився за пюпітром диригента хору. Акустика залу була ідеальна, — вони добре чули кожне слово, сказане за великим дубовим столом, освітленим старовинною люстрою.
— …п’ятсот тисяч злотих, — роблячи олівцем якісь обчислення, закінчив речення Мирослав Згожельський.
— У тебе ми переховували триста вісімнадцять тисяч, — нагадав йому Ян Галка, заглядаючи через плече.
— Вважаймо, триста тисяч, — недбало заперечив Згожельський. — Бо вісімнадцять тисяч я видав на організаційні справи…
— Трохи дорогувато обходяться нам ці справи, — сказав чоловік, який сидів спиною до хорів. Завірюха і Недєльський не бачили його обличчя, але не мали сумнівів, що це і є той. хто відібрав годинники у Оленя. На ньому ще й досі той самий картатий плащ.
— Давайте не будемо сваритися через такі дрібниці, — сказав ображений пан Згожельський і поправив купки банкнотів, що лежали на столі.
— Сюди треба ще додати ці п’ятсот годинників, — мовив Галка, вказуючи на картонну коробку, яка стояла біля грошей.
— Ні! — гостро заперечив чоловік у плащі. — Ці годинники повернемо до митниці. їх позичено, щоб виконати оборот з Оленем…
— Ти збожеволів, Рак? — обурився Галка. — П’ятсот годинників повернути до митниці? Це ж купа грошей!
Почувши прізвище “Рак”, Завірюха ущипнув Недєльського за руку. Рак! Отже, це був Рак!
— Годинники повернемо до митниці! — Рак грюкнув кулаком по столу. — Ви завтра виїжджаєте за кордон, а я ще залишаюсь. Ви можете наплювати на все, а я не маю наміру віддуватися за все і за всіх! І не рискуватиму ні собою, ані своїми людьми в митниці. Ви добре знаєте, що годинники взято з митного депозиту і їх сьогодні ж треба повернути на склад. Досить того, що ми заробили на них півмільйона. Зрештою шеф думає так само, ось він прийде, можете запитати.
Почувши слово “шеф”, Мирослав Згожельський негайно змінив тактику.
— Слухай, Галка, він має рацію. Не треба надмірно випробовувати долю. Особливо тепер, коли забрали мого брата. Ти завжди залишишся жадібним лоточником.
— Тільки без лоточників! Тільки без лоточників! — обурився Галка. — Теж мені аристократ знайшовся! Ти такий самий злодій, як і я!
В цю мить сталося таке, що ледве не привело до нещастя. Недєльський, надихавшись пилюки, вже кілька хвилин відчував, як у нього свербить у носі. І саме тоді, коли Галка закінчив говорити, сержант не витримав і… чихнув. Правда, він встиг затиснути ніс пальцями, звук вийшов глухий, але чудова акустика залу на мить стала ворогом капітана і сержанта.
— Що це? — запитав Рак, прислухаючись.
— Я нічого не чув, — сказав Згожельський і теж прислухався.
— Я теж не чув, — грубо обізвався Галка, ще червоний від гніву.