Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
— Напустить на тебе свого вовка, родичу, — попередив Великий Вальдер.
— А нехай. Завжди хотів собі опанчу з вовчої шкури.
— Мій Літо відгризе тобі твою жирну макітру, — мовив Бран.
Малий Вальдер вдарив закольчуженим кулаком по грудині панцира.
— Чи твій вовк, часом, не має сталевих зубів, щоб гризти кольчуги та лати?
— Ану годі! — Крізь галас та брязкіт навчального двору голос маестра Лювина вдарив, наче грім. Скільки саме він почув, Бран сказати не міг… але напевне досить, щоб розлютитися. — Подібні погрози не личать шляхетним паничам, і я не хочу їх більше чути. Хіба так ви поводитеся в себе у Близнюках, Вальдере Фрею?
— Я поводжуся, як забажаю. — З висоти сідла Малий Вальдер зиркнув на Лювина похмуро й грізно, наче промовляючи: «Ти тут лише маестер, як ти насмілився докоряти самому Фреєві з Переїзду?».
— Нехай. Але в Зимосічі вихованці пані Старк так не поводитимуться. З чого все почалося? — Маестер перевів очі з одного малого на іншого. — Ану хутко кажіть, бо інакше…
— Ми кепкували з Ходора, — зізнався Великий Вальдер. — Прошу вибачити, якщо я образив принца Брана. Ми тільки хотіли трохи розважити товариство.
Він мав совість почервоніти і похнюпитися з винуватим виглядом. Але Малий Вальдер тільки кривився невдоволено.
— Я теж, — буркнув він. — Я теж хотів розважити товариство.
Бран бачив, як зачервонілася лиса маківка маестрової голови; здається, Лювин розлютився ще дужче, аніж раніше.
— Добрий пан втішає і захищає слабких та безпорадних, — суворо заявив він до Фреїв. — Я забороняю вам робити з Ходора опудало для ваших жорстоких жартів, зрозуміли? Він добросердий хлопець, слухняний і старанний, чого не можна сказати про жодного з вас.
Маестер тицьнув пальцем на Малого Вальдера.
— А ти не пхай свого носа до божегаю і вовків, які там сидять, бо начувайся.
Ляпаючи рукавами, мов крилами, він крутнувся на підборах, зробив кілька кроків і озирнувся.
— Бране, ходімо! Князь Виман чекає.
— Ходор, іди з маестром, — наказав Бран.
— Ходор, — відповів Ходор.
Довгими кроками довгих ніг він наздогнав маестра, який розлючено тупотів двором попереду, аж на сходах великого кам’янця. Маестер притримав двері, а Бран обійняв шию Ходора і пригнувся, щоб пройти.
— Вальдери… — почав був він.
— Не бажаю нічого чути! Справу скінчено. — Маестер Лювин виглядав старим і стомленим. — Ти правильно вчинив, що захистив Ходора, але найперше за все ти не мав там з’являтися. Пан Родрік та князь Виман вже поснідали, поки на тебе чекали. Чому це я мушу сам по тебе ходити, наче по малу дитину?
— Не мусите, — засоромився Бран. — Даруйте мені. Я ж лише хотів…
— Знаю я, чого ти хотів, — дещо лагідніше мовив маестер Лювин. — Якби ж твоє бажання могло справдитися, Бране. Чи не маєш ти якихось питань перед зустріччю?
— Ми говоритимемо про війну?
— Ти не говоритимеш ні про що. — До голосу Лювина повернулася гострота. — Ти восьмирічна дитина, тому…
— Мені майже дев’ять!
— Восьмирічна дитина, — твердо повторив маестер. — Не кажи нічого, крім ввічливих вітань. Хіба що пан Родрік або князь Виман про щось запитають.
Бран кивнув.
— Так і робитиму.
— Я не казатиму панові Родріку нічого про те, що сталося між тобою та малими Фреями.
— Дякую вам.
Брана посадили у старе батькове дубове крісло з сірими оксамитовими подушками, за довгий стіл з дощок на кобильницях. Одесну сидів пан Родрік, ошую — маестер Лювин, озброєний пером, каламарем та пакою білого пергамену, щоб записувати все, про що йтиметься.
Бран посовав рукою по грубих дошках столу та попрохав вибачення в князя Мандерлі за своє запізнення.
— О ні, принци ніколи не запізнюються, — дружньо заперечив князь Білої Гавані. — Це ті, хто приходять перед ними, з’являються зарано.
Виман Мандерлі сміявся гучно, наче з діжки. Не диво, що він вже не міг їздити на конях, бо давно став важчий за більшість з них. Але галасливий і на вид легковажний черевань чіпко та ревно дбав про свої справи. Він почав з того, що попрохав Зимосіч затвердити на посадах нових митників, яких він поставив у Білій Гавані на місця старих, що притримували срібло для Король-Берега замість виплачувати новому Королю-на-Півночі.
— Король Робб муситиме карбувати власну монету, — заявив він, — а де ж іще це робити, як не в Білій Гавані!
Князь запевнив, що з дозволу короля про все подбає, а далі перейшов до розмови про зміцнення портових укріплень, докладно розписуючи вартість усіх виконаних робіт.
Окрім монетного двору, князь Мандерлі запропонував також збудувати Роббові флот.