Ірка Хортиця приймає виклик

— Ваші друзі, ні, дозвольте сказати — наші спільні друзі! — він обняв Тетянку за плечі, та дівчинка відразу ж його відсторонила, — багато розповідали про вас, дорога Ірино. Дозвольте відрекомендуватися, я Пилип! — Різким жестом, начебто щось відрубуючи, він простягнув Ірці долоню.

— Пилип? — перепитала Ірка, потискуючи пещену руку й зиркнувши на зарості конопель. — Пилип із конопель?

— О-о-о! — радісно вигукнув очкарик. — Пам’ятає! Вона мене пам’ятає! — Він підхопив Ірку під руку й потяг уздовж конопельних заростей. — Після стількох років майже повного забуття приходить людина — ну, нехай не зовсім людина — і впізнає! — Пилип зупинився, як укопаний, ривком змусивши зупинитися й Ірку. Смердюча сигарета випала в нього з рота, куточки губ плаксиво поповзли донизу. — Але ж був час, коли мене це не дивувало! — трагічним голосом мовив Пилип. — Подумаєш, упізнала. Таж мене всі знали! Ні, звісно, по Світовому Древу не пурхав, пронизуючи світи від верхнього до нижнього, небо й твердінь не стрясав, як дехто… — Він махнув рукою кудись убік, Ірці здалося — туди, де на круглій галявині перепліталися світні кола. — Але мав, хоч і камерну, зате справжню популярність! Я вискакував, звісно, «з конопель», — він показав на зелені зарості,— селюки лякалися, так само, як оце ви щойно. І всі розходились задоволені! Влився органічно в ідіоматику мови — ну, вислів такий, самі знаєте: «вискочив, мов Пилип із конопель». Я був упевнений: мене ніколи не забудуть! — Очкарик рішуче помахав пальцем… і знову поник. — І от — нові часи, нові герої. Забули! А якщо хто ще й пам’ятає Пилипа з конопель, то, вірите, — він роззирнувся й витягнув губи, лоскочучи Ірчине вухо гарячим шепотом із запахом дурману, — з дітьми кукурудзи плутають, безголові!

Пилип знову взяв Ірку під руку й потяг далі, оминаючи зарості рідних конопель.

— Та нічого! — бадьоро вигукнув він. — Спершу, звісно, впав у депресію, страждав, переживав. А потім пристосувався. Повністю змінив імідж. Пустив у хід деякі, як би це сказати, деякі побічні ефекти своєї первісної діяльності. До речі, не бажаєте? — Він спритно вихопив із задньої кишені джинсів важкий золотий портсигар і розкрив його. У тьмяному жовтому блиску акуратними рядочками лежали саморобні сигаретки, набиті дрібно порізаною сушеною травою.

Якусь мить Ірка тупо дивилася на портсигар, а потім до неї таки дійшло. Вона судорожно ковтнула й відсахнулася вбік.

— Ну-ну, навіщо ж так нервово реагувати! Не хочете, то й не треба, справа добровільна. Хоча я б рекомендував. Виключно для життєвого досвіду. Між іншим, товар добірний, це я вам як Пилип із конопель заявляю. Так ні? О, а я думав, що ви вже доросла… — розчаровано мовив він, скоса позираючи на Ірку.

Дівчинка холодно посміхнулась. На «слабо» дурепок купуй, таких, як Оксанка Веселко.

— То на чому ми зупинилися? — Пилип знову взяв Ірку під руку. — Наразі маю досить широку сферу впливу, й навіть, як би це сказати… — Він знову роззирнувся. Ірка ледь устигла відхилитися, відводячи вухо. — Щось на зразок особистих волхвів. Деякі з них, мої улюбленці, напередодні Сонцестояння приїжджають сюди до мене, у хортицькі коноплі. Зближаються з першоджерелом…