Ірка Хортиця приймає виклик

— А шо це ви, дітки, не проти ночі згадуючи, — трубним басом, який аж ніяк не пасував такому худому тілу, запитав довгий і тричі сплюнув через ліве плече, — шо це ви робите, та ще й без дорослих, та ще й під самим тином, за яким відповідальні працівники нашого відомства, та ще з іншого міста, та ще й на відповідальну зустріч приїхали, спокійно сидять та сил набираються? Та йшли б ви, діти, тьху на вас та від вас, — він знову тричі сплюнув, — ішли б ви собі додому, до батьків, до дідька лисого, аби подалі звідси! Ідіть, ідіть, цілішими будете! Недобрий тут зараз час надходить, а в недобрий час і місце недобрим стає…

— Усі менти зговорилися, чи що? — стрепенулася Ірка. — Їм що, одну вказівку дали — нас із острова спровадити?

— Ну ти диви, яка нахаба! — обурився довгоногий. — Добрі люди, — він злегка затнувся, — для її ж користі стараються, а вона ще й лається, наче собача, відьма неповнолітня! А якщо я тебе, та на правах хортицької кінної міліції через сідло перекину та й вивезу звідси, поки ще зовсім не стемніло?

— Кінь є — розуму не треба! — відрубала Ірка, відчуваючи, що лють, багряна, неначе колоски на полі, яке простиралося перед ними, закипає в неї в душі.

— Ах ти ж… — почав було довгоногий.

Круглолиций мент, який досі мовчав, зненацька нагнувся донизу, по черзі обвів дітлахів поглядом, затримався на Ірці й раптом, зашипівши, розсунув зуби чи то в посмішці, чи то в загрозливому оскалі:

— Та не жени ти їх звідси, дядьку Миколо! Такі вельми розумні молоді люди, та із залізним мечем, та зі швабрами, — мент безпомилково кивнув на щільно запакований у целофан згорток, в якому справді були швабри дівчаток і Богданів меч. — Та ще з пляшкою такого модного імпортного напою. — Він знущально посміхнувся й кивнув на пляшку кока-коли. — Мало чого вони шукають на Хортиці в ніч напередодні Сонцестояння?

І раптом Ірка відчула, що її лють згасає, немов залита соромом зі шланга. Що із цією нещасною кока-колою, вона не знала, але зненацька чітко зрозуміла, що вони, усі троє, виглядають цілковитими недоумками. Ну, справді: з відьомськими швабрами, з мечем здухача — і при цьому з пляшкою коли! Це все одно, що у вечірній сукні — і на лижах! Ірка страшенно, аж до сліз, почервоніла.

— Нам… мені… дуже треба! Дуже! — вигукнула вона.

Круглолиций мент явно збирався сказати ще щось уїдливе, але раптом придивився до Ірки уважніше, сильно втягнув носом повітря…

— У тебе що, кіт живе? — здивовано запитав він.