Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
Жаль, у руці була не шпага, а короткий клинок, а то фон Дорн показав би чорнобородому парочку фехтувальних прийомів. Та був один трюк, придатний і для тесака, — так званий couple. Капітан зробив обманний випад, перекинув зброю з однієї руки в другу й завдав рубаючого удару збоку.
Гнучкий хашишин затулився залізною палицею — і клинок із брязкотом переломився. Сторопівши, фон Дорн витріщився на півдюйма сталі, що стирчали з рукояті. А Юсуп відкинув обушок, простяг уперед маслакуваті руки й просто схопив Корнеліуса за комір, ніби кошеня, що нашкодило. Підняв і брязнув об підлогу — в капітана дух перехопило. Він засунув було руку назад, за комір, де у вузьких шкіряних піхвах таївся стилет, остання надія, та чернець беркутом упав зверху. Всівся мушкетерові на груди, міцно вчепився в зап'ястя і розтягнув хрестом.
Нахиляючись, рикнув:
— Гор-рло перегризу.
Не погрожував — сповіщав.
Корнеліус у страху забився, дивлячись на вишкірену пащу, котра наближалася, з гострими, вовчими зубами. Вервольф! Справжнісінький, яким няня в дитинстві лякала.
Краєм ока помітив рух. Це аптекар нарешті зробив крок од стіни, обома руками підняв важкого Замолея в срібнім окладі з камінням і щосили вдарив вовкулаку збоку по голові.
Декілька камінців вискочили із гнізд, застрибали по дошках.
Юсупа хитнуло вбік — на щоці й вилиці ченця від зіткнення з вогненними лалами проступили вм'ятинки.
Заревівши, хашишин обернувся до Вальзера, ухопив його за край кацавейки.
Скориставшись тим, що одна рука вільна, Корнеліус вихопив-таки стилет і ввігнав ченцеві знизу вгору в основу підборіддя — до упора, а потім висмикнув і другу руку, штурхонув Юсупа в груди.
Той упав навзнак. Блимаючи маслянисто-чорними очима, почав хапатися за бороду — стилета під нею було не видно, тільки булькало щось та посвистувало. Схоже, удар прийшовся туди, куди слід.
Фон Дорн підхопився й підібрав обушок, готовий, якщо знадобиться, розколоти страховиську череп. Не знадобилось. Юсуп іще потіпався трохи, похрипів і затих. Борода, насичуючись червоним, робилася схожою на незабутній колір «Лаура».
— Дякую вам, гер доктор, — з почуттям промовив Корнеліус. — Ви врятували мені життя.
Вальзер, хоч увесь і трясся, церемонно відповів:
— Радий хоч у чомусь виявитися корисним, гер капітан.
На цьому обмін люб'язністю завершився, тому що в будинку загримали двері, пролунали чоловічі голоси — певно, сутичка з Юсупом була занадто шумливою.
— Дайте! — Корнеліус вирвав у аптекаря Замолея, запхав у мішок. — Скоріше у двір!
Бігли по рипучому снігу: Вальзер попереду, порожняком, лише з вірьовкою в руках; зігнутий у три погибелі капітан устигав слідом. Чортів мішок тягнув пудів на два, а то й на три.
Гак на стіну незграбний аптекар закинув тільки з третього разу. У вікнах засвітилися вогні, й видно було, як усередині гасають тіні.
— Лізьте! — наказав фон Дорн, підпихаючи Вальзера в зад. — Приймете мішок. Потім я.
Аптекар якось видерся. Коли тяг мішок, ледве не гепнувся назад. Грюкнули двері.
— Братіє, он він, душогуб! Он, на стіні!
Зціпивши зуби, Корнеліус ліз по вірьовці. Ззаду наближався тупіт. Добре хоч, Вальзер зник на тому боці, так і не помічений ченцями.
Капітан вчепився руками в край стіни, підтягнувся.
Але тут мушкетера знизу схопили за ноги, рвонули, й він зірвався, а зверху вже накинулися розпарені, сопучі, — та не один або двоє, а принаймні півдюжини.
Корнеліусу фон Дорну було дуже кепсько.
Він тремтів од холоду в вузькому й тісному кам'яному мішку, куди головою вперед його запхали тюремники Костянтино-Єленинської башти.
Башта була знаменитою, боялася її вся Москва, тому що тут, за товстими цегляними стінами, розташовувався Розбійний Приказ, а під ним темниця й дізнанний застінок, через який башту в народі називали не її природним красивим іменем, а попросту — Катувальнею.
Через нічний час схопленого на митрополитовому дворі розбійника не дізнавали, а запхали до ранку в «щілину», виїмку завдовжки три аршини, заввишки й завширшки один — ні підвестися, ні присісти, та й не перевернутися до пуття. Більше доби в такій мало хто витримував, а деякі, що дуже темряви бояться, божеволіли. Служителі приказу, люди бувалі й досвідчені, знали: хто в «щілині» нічку пролежить, уранці на дізнанні як шовковий буде. Й катові мороки менше, й дякові полегшення, й писцеві казенний папір на пусті побрехеньки не переводити.