Алтин-толобас

— Прихопіть іще оце. Коли не помиляюся, це власноручні записи великого Арістотеля — до того ж, книга, про яку я ніколи навіть не чув. Якщо так, то цьому папірусові воістину немає ціни!

Корнеліус скептично подивився на убогий манускрипт, здвигнув плечима, засунув у мішок. Витрачати час на сперечання не хотілося.

Угору по вірьовці лізти було куди важче, ніж униз. Тобто сам фон Дорн вибрався з тайника доволі швидко й мішок теж витяг без особливих труднощів, але от Вальзера довелося обв'язати навколо пояса й тягти, ніби лантух.

Нарешті вибралися. Поставили на місце свинцеву латку, на неї — камені, потім іще накидали землі — навряд чи доведеться повернутися сюди найближчим часом. Яма так і лишилася ямою, та випиляні дошки, ватяний матрац і дубовий паркет уклали щонайретельніше. Тепер виявити підземелля, не знаючи про його існування, було б неможливо.

Піднялися по сходах, пройшли через опочивальню до Хрестової зали.

Чернець опам'ятався — вовтузився й мимрив щось, звиваючись на підлозі. Довелося добряче стукнути його кулаком по потилиці, щоб полежав іще.

Повз двері Юсупа знову пройшли навшпиньках: Вальзер притискав до грудей заповітний том, фон Дорн тримав обома руками свою ношу, ще коштовнішу. Проминули небезпечне місце благополучно — без стуку, без скрипу. Повернувши за ріг, звідки до чорних дверей було вже рукою кинути, полегшено зітхнули.

Даремно.

Двері тихенько вискнули завісами, і з хмарини морозяної пари на низькі сходинки ступнула висока, плечиста постать. Довга скуйовджена борода, кістлявий ніс, м'яте зі сну лице. Юсуп! На плечі, поверх сірої волосяниці, накинуто рядняну постілку — видно, для тепла. Виявляється, й аскети вночі до вітру ходять.

Чорні очі хашишина сяйнули блискавками. Довгі руки розчепірилися, затуляючи прохід.

Вальзер тоненько ойкнув, утиснувся в стіну й закрився вогненно-переливчастою книгою, як щитом. Розраховувати на допомогу аптекаря не доводилось.

Тільки б Юсуп не закричав, не покликав решту — ось про що думав зараз Корнеліус. Впустивши мішок на підлогу, він кинувся вперед з обушком і вдарив, цілячи в голову, — та не в лоб, як нещодавно, а в скроню. Чернець хитнувся вбік, ухилився від свистючого удару й перехопив капітанову руку, з хрустом заломив її за спину. Обушок гепнувся на дощану підлогу.

Лівою рукою Корнеліус якось витяг із піхов тесак, штрикнув клинком наосліп позаду себе, попав у м'яке.

Юсуп із силою штовхнув мушкетера. Відлетівши на декілька кроків, капітан стрімко розвернувся і зробив випад — на жаль, у пустоту. Спритний чернець знову встиг відскочити. Задкуючи від широкого, виставленого вперед леза, зірвав з плечей ряднину й кинув у капітана. Той смикнувся назад, ударився спиною об стіну. Хашишин часу не гаяв: хитнувся донизу, підібрав обушок і з розмаху розітнув повітря. Корнеліус відступав од блискотливого вітряка, вибираючи момент для атаки. Дивно, але на допомогу чернець не кликав, тільки посміхався, шкірив свої вурдалачі заточені зуби.