Козацький оберіг

Хлопець підійшов до кам’яної чаші й обережно поклав Меч у вибоїну. Потім Данько взяв сагайдак і нахилився над чашею. Раптом він почув, як хруснув камінь під чиєюсь ногою, підняв голову — навпроти нього стояв магістр Луціус.

Магістр дивився на хлопця, і його губи кривилися в ледь помітній посмішці. При боці пана висів тонкий меч, на панцирі шкірилася вовча паша. Магістр простягнув руку:

— А тепер віддай мені Печать і Стріли степового вітру, — тихо сказав він, але в цих словах Данько відчув подих смерті. З-за спини магістра Луціуса вийшло двоє здоровенних кнехтів. У руках вони тримали довгі алебарди.

Данько зробив крок назад.

— Так, так, зараз, — ледь вимовив він тремтячим голосом.

— Ось і молодець, — сказав магістр і ступив крок до Данька. І тут хлопець зробив відчайдушний стрибок уперед, вихопив Меч із кам’яної чаші й, ледь ухилившись від леза алебарди, що вдарила поруч з ним у камінь, викресавши цілий оберемок іскор, стрибнув убік.

Данько стрімко побіг, перестрибуючи через камені. За ним тяжко гупали підкутими чобітьми магістр і його кнехти. Хлопець оббіг камінь із хрестом, збіг кам’яним схилом униз і потрапив на вузьку косу, що відходила від острова в річку. Перестрибуючи з каменя на камінь, Данько повернув углиб острова. Попереду зеленіли дерева. Раптом перед собою він побачив гадюку, що звернулася клубком прямо в нього на шляху. Гадюка підняла голову й зашипіла. Данько ледь зміг проскочити повз неї, і тут йому здалося, що каміння навколо нього ворушиться. Розпачливий зойк вихопився з горлянки хлопця — усе навколо нього кишіло малими й великими зміями, які погрозливо розхитували своїми розкритими пащами із білими іклами. Данько увібрав готову в плечі і, розмахуючи мечем, побіг крізь це зміїне кубло.

Задихаючись, він добіг до дерев і зупинився. Данько перевів дихання й оглянув свої руки й ноги. На щастя, жодна змія не вкусила хлопця. Крім того, йому вдалося втекти від магістра! Данько оглянувся: виявилося, що він потрапив на невеличку галявину, яку оточували дерева. Попереду синіли води широкої ріки, а навпроти, у присмерку тіней від дерев, хлопець помітив високий і блискучий, немов обгорілий стовбур дерева. Данько зробив крок до нього й застиг на місці. На вершині стовбура погойдувалася велика голова змії, що незмигно дивилася просто в душу хлопця. Погляд цих круглих очей заворожував і паралізував волю.

Данько стояв, не маючи сил поворушитись. Якась мара немов скувала все його тіло. Змій, ледь помітно нахиляючись довжелезним тулубом, поповз до хлопця. Данько зойкнув і впустив Меч. Лезо дзенькнуло об камінь, і хлопець схаменувся. Підхопив Меч і обернувся, щоб бігти назад, але назустріч йому з-за дерев вискочив магістр зі своїми кнехтами. Данько почувався, мов загнаний у пастку звір. Луціус біг на нього, виставивши вперед руки. Позаду чулося шипіння полоза, який швидко повз між високою травою. І тоді Данько, зібравши останні сили, закричав і стрибнув убік. Луціус на мить вражено застиг, побачивши полоза на місці, де щойно стояв хлопець. Змій щосили вдарив головою магістра у груди. Почувся дзвін панцира, і гад миттєво обкрутив Луціуса своїм товстим блискучим тулубом. Кнехти кинулися магістру на допомогу, намагаючись штиркнути алебардами полоза. Один з ударів розрізав луску на тулубі змія. Той зашипів і вдарив кнехта своїм хвостом. Алебарда в руках воїна від могутнього удару розлетілася на тріски, а сам він полетів сторчма у воду. Другий кинув алебард і, не витримавши жахливого видовища, побіг уздовж коси. Тим часом полоз повністю обкрутив магістра своїми сталевими кільцями й покотився разом з ним у воду. Вода зімкнулася над ними і ще кілька секунд пінилася на тому місці. Потім все стихло, і річкові хвилі знову почали спокійно плюскати в берег.