Старо-світські батюшки та матушки
- Автор: Левицкий Иван Семенович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури "Дніпро"
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Старо-світські батюшки та матушки». Краткое содержание книги:
Зять довідався, що протопопша наробила смішків з його тещі, й більше не пустив Онисі на ярмарок.
– Нащо вам здався той клопіт? Та й не личить вам сидіти на базарі. Чи ми вам хліба жалуємо, чи що? – говорив зять.
– За це не скажу, не пожаліюсь, але мені час і на смерть дбати: я не хочу, щоб мене поховали за чужі гроші, а не на мої; не хочу й з домовини дивитись комусь в руки,– говорила Онися.– Нехай мене й поховають на мої труда, й обід по мені справлять, і пом'януте мою душу по смерті на мої труда, а не на чужі.
Придбавши грошей, Онися роздавала ми-лостину старцям щонеділі, але вибирала черствий хліб і такі черстві пироги, що й наймички не їли. Вона, певно, хотіла придбати собі царство небесне дуже економічно. Старці вже знали її милостину й з неохотою простягали до неї руки під церквою.
Раз в велику суботу наймичка спекла паску для слуг і пішла в глинище по глину. Глинище завалилось, і глина вбила дівку. Онися одібрала одну паску, спечену тією наймичкою, й думала оддати її старцям за душу покійниці. Але минув перший день великодніх свят. Онися подивилась, що паска дуже здорова, й пошкодувала оддавати старцям. Вже минув тиждень, а паска все лежала в хижці. Онися що гляне на паску, то їй все стане шкода оддавати. Настали проводи. Онися побачила, що вже миші проїли в пасці дірку, й сама однесла паску під церкву. Під церквою стояв старець Трико-за, кривий на одну ногу, видроокий, але гордий дід, як давній кум Онисин, Шмид.
– На ж тобі, старче божий, цю паску та розділи по скибці всім старцям, та помолись за душу нашої наймички Пріськи,– сказала поважним голосом Онися, пишаючись такою щедрою милостинею.
Трикоза взяв паску, але з недовірою подивився на Онисю. Одначе паска була здорова, жовта, зверху помазана яйцями. Трикоза тільки скоса зирнув на дірку в дні паски.
Всі старці пішли слідком за Трикозою. Трикоза вийшов за дзвіницю, сів на траві, простелив хустку, взяв ножа, щоб покраяти на скибки й поділити паску. Старці посідали кругом і жадібними очима слідкували за ножем.
– Ой, чогось паска дуже легка,– прохрипів Трикоза.
– Мабуть, з доброго борошна, та ще й на яйцях,– промовили старці, заздалегідь смакуючи.
Ніж пірнув в паску. Трикоза перекраяв її пополовині й розломив. Паска була сливе порожня і всередині зацвіла, ще й, неначе на сміх, з неї вискочила миша й пошилась в траву.
– Господи, Йсусе Христе! Це Парасчина душа ховалась в пасці,– промовили перелякані старці.
– От тобі й паска! Я таки вгадував, що воно щось та є! – сказав Трикоза.– А бодай ти на тім світі їла такі паски!
Всі старці поскривлялись, що дурно роздражнили смак, схопились з місця та й повтікали з переляку од Парасчиної душі.
– Та однесіть же котрий та хоч у воду вкиньте! – кричав Трикоза.
Але старці вже того й не чули й швидко дали драла. Кривий Трикоза мусив зібрати в хустку скибки та шматки свяченого й шкутильгати добру верству до ставка, щоб, по християнському звичаю, укинути в воду свячене.
Трикоза вертався од ставка й ішов проз батющин двір. На ганку сиділа Онися й угляділа його. Вона роздобрилась ради празника й хотіла ще подати йому милостиню грішми.
– Старче божий! а ходи лишень сюди. Ось я тобі подам милостиню грішми.
– Спасибі вам за ту паску, що я оце вкинув у ставок, бо її миші зовсім перетрубили всередині. А як подасте на милостиню грошей «маняків», тих стародавніх, що ніхто їх і не бере, то й за це спасибі,– сказав Трикоза й тільки рукою махнув.
Онися вибирала з своєї торбини з грішми старі гроші, ще вибиті за Петра III, за Катерини II та за польських королів, і роздавала їх старцям. Старці носились з тими грішми по жидах, але їх ніхто не брав.
Сім'я другого зятя почала більшати. Він приставив до старого дома дві кімнати, а Палазя, побувши рік в пансіоні, задумала прибрати світлицю по-європейській. Світлиця була заставлена, по-давньому, старими образами під самісіньку стелю. Палазя боялась зобидити матір і пішла на хитрощі.
– Мамо! в вашій кімнаті мало образів; перенесу я до вас з світлиці кільки образів, щоб вам було краще молитись,– сказала Палазя.
– To й поперенось, але не багато, щоб у світлиці не були голі стіни,– сказала Онися.
Палазя перенесла в материну кімнату десять образів, а через тиждень сховала ще в дзвіниці десять. Через місяць вона перенесла ще в пекарню п'ять, а в дзвіницю знов занесла десять. Лопатинський понавозив з Києва картин, на яких були намальовані панни з котиками, панни з кроликами і навіть панни з собачками, й почіпляв їх по стінах. Онися все сиділа в своїй кімнаті й рідко ходила в світлицю. Але раз якось у неділю вранці вона пішла в світлицю, щоб помолитись богу, глянула на стіни й здивувалась. Образи зістались тільки по кутках. На стінах висілії панни з собачками та з котиками.