Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Раптово самі собою зачинилися двері, і Келен здригнулася від несподіванки.

Птахолов підняв голову і втупився в простір відсутнім поглядом.

— З цієї миті і до закінчення ради ніхто не зможе ні ввійти, ні вийти. Двері замкнули духи.

Згадавши слова Річарда про те, що рада може виявитися пасткою, Келен міцніше стиснула пальці Річарда і відчула у відповідь його потиск. «Принаймні, — подумала вона, — ми разом». Вона сподівалася, що зуміє захистити його. Сподівалася, що зможе у разі потреби знову закликати блискавку.

Птахолов вийняв з плетеної корзини жабу і передав кошик наступному старійшині. Келен дивилася на черепи, які стояли в центрі кола, а старійшини, передаючи один одному корзину, діставали звідти жаб і приймалася терти ними чисте місце у себе на грудях. При цьому вони закидали голову і бурмотіли якісь слова. Савідлін, не дивлячись, простягнув кошик Келен.

Заплющивши очі, Келен сунула руку в кошик і дістала звідти слизьку і брикаючу священну жабу, шкіра її була холодною і вологою. Намагаючись не видати своєї відрази, Келен потерла жабою вільний від фарби кружок у себе на грудях і, подумки скувавши свою силу, щоб, перебуваючи в трансі, ненароком не вивільнити її, передала кошик Річарду.

По шкірі пробігло неприємне поколювання. Келен випустила жабу і знову взяла Річарда за руку. Стіни потемніли, немов оповиті туманом, і раптом захиталися. Келен спробувала повернути собі ясність зору, але у неї нічого не вийшло. Раптово кімната стала збільшуватися в розмірах; стіни немов розсунулися, а в наступну мить зникли зовсім. Келен здавалося, що вона повільно крутиться навколо черепів, як в хороводі.

Навколишній світ поступово змінювався. Десь серед черепів зародився тоненький промінчик і, легко торкнувшись очей сповідниці, став єдиним джерелом світла у всьому Всесвіті. Звуки зникли — залишився тільки далекий гуркіт барабанів, якому вторило завивання Болденів, та монотонний наспів старійшин. Повітря, здавалося, теж перестало існувати, перетворившись на дим, що до відказу наповнив легені. Чарівний світ розгорявся все яскравіше і яскравіше, а потім в ньому заковзали якісь тіні.

Келен вже знала, що це таке. Духи. Предки племені. Вона відчула, як її плеча торкнулася безтілесна рука.

Губи Птахолова заворушилися, але голос був не його — рівний, холодний і неживий. Голос загиблих предків.

— Хто скликав раду?

Келен нахилилася до Річарду:

— Вони хочуть знати, хто скликав раду. Річард кивнув:

— Я. Я скликав раду.

Безтілесна рука відпустила її плече, і духи вплили в центр круга.

— Назви своє ім'я. — Від цього голосу у Келен по шкірі побігли мурашки. Своє повне і справжнє ім'я. Якщо ти впевнений, що дійсно бажаєш говорити з нами, повтори прохання про раду, коли назвеш його. Ми ще раз застерігаємо тебе.

Річард уважно вислухав переклад.