Фантастика Всесвіту. Випуск 2

На подвір’ї його гралися люди, змагаючись один з одним у доблесті, а іноді прекрасна діва Несса, дружина Тулкаса, розносила гравцям чари найкращого вина чи прохолодних напоїв.

Але понад усе любила вона усамітнюватися на чарівних лужках, дерен для яких брат її Ороме збирав з найродючіших лісових галявин. А Палуріен зростила на них траву з чарами, щоби були ті лужки завжди зеленими та м’якими.

Там танцювала вона серед дів своїх, поки квітнув Лаурелін. І хіба не перевершила вона у танку саму Вану?

У Валмарі мешкав також Нолдорін, що звався у давнину Салмар. Сидячи під Лауреліном, грав він на арфі та лірі, й лилися з-під смичка його чарівні мелодії. І під музику його радісно співав Амілло, прозваний Омаром, чий голос кращий за всі голоси, кому відомі всі пісні на всіх мовах. А коли не співав він під музику арфи брата свого, тоді, мабуть, виводив трелі у садах Ороме, де згодом Н’єлікві, крихітка-діва, танцювала поміж дерев.

Великий маєток Ороме припав до душі йому та матері його Палуріен. Слухай, дерева, що зростили вони їх на рівнині Валінорській і навіть на пагорбах у підніжжя гір, не мали собі рівних на Землі. Привільно жилося там звірам: оленеві — поміж дерев, коровам — на просторих луках. Були там ще бізони й коні, що блукали без вузди. Але ніколи не заходили вони у Сади Богів, просто жили собі спокійно й не боялися нічого, бо не було серед них хижаків, а Ороме не полював у Валінорі.

Хоч як любив він ці краї, а все ж часто (частіше за Оссе) виходив у зовнішній світ, так само як мати його Палуріен, а тому став найвеличнішим з мисливців.

Покої ж його у Валінорі — широкі й низькі. Коштовні, прекрасні шкіри та хутра встилають там підлоги або ж висять по стінах разом із списами, луками та ножами. Посеред кожної кімнати чи зали росте живе дерево, що підтримує дах, а стовбур його завішаний оленячими рогами та іншими трофеями.

Тут і весь почет Ороме, у зелених та брунатних строях, і чути галас несамовитих веселощів, і сам володар лісів радіє від щирого серця. А от Вана, дружина його, зникає звідти при кожній нагоді.

Далеко від цих галасливих покоїв лежать її сади, що відділяє їх від необроблених земель міцний живопліт з кущів глоду, чиї білі квіти, мов нетанучий сніг.

Ховається всередині обсаджений трояндами куточок — улюблене місце прекрасної володарки Весни. Повітря там сповнене пахощів, а посередині встановив Ауле в давнину золотий той казан — Кулуллін — з вічним сяйвом Лауреліна, подібним до блискучої води. А поруч із тим влаштував він водограй, щоби давало те чисте світло усьому саду здоров’я та щастя. Птахи співали там цілий рік, насолоджуючись весною, і, радіючи життю, буяли там квіти.

Та жодної краплини не проливалося із золотого цього казана, хіба лиш тоді, коли служниці Вани, керовані Урвен, залишали ті сади, щоби зросити коріння золотого дерева, поки розгорявся Сільпіон.