Фантастика Всесвіту. Випуск 2
- Автор: Аллен Вуди, Азимов Айзек
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 2». Краткое содержание книги:
В цьому присмерку відвідали Боги Північ і Південь та побачили небагато. Воістину, в глибині тих країв знайшли вони холоднечу й самотність, і правління Мелко набирало там сили.
А Мелко та іже з ним тим часом укріплювалися на Півночі, будуючи зловісні покої Утумана, бо і в думках не мав він жити разом з іншими, хоч яке б миролюбство й дружбу не удавав він тоді.
По тому, бо темно ж було, Ауле переконав Мелко збудувати дві вежі на Півночі й на Півдні, бо замислив він встановити потужні світильники на кожній з них. Ауле сам змайстрував ті світильники, колони ж звів Мелко, і були вони дуже високі й світилися, ніби бліде блакитне скло. А коли вдарив Ауле по них рукою своєю, задзвеніли вони, як металеві.
Здіймалися вони, крізь долішній шар повітря, аж до самого Ілве й до зірок. І сказав Мелко, що вони — з вічної й дуже міцної речовини, що її винайшов він сам. Та він збрехав, бо знав, що були вони з криги. Північну вежу назвав він Рінгіл, а Південну — Хелкар.
І приготували тоді світильники, і встановили на тих вежах, повні зібраного світла: срібного — на Півночі й золотого — на Півдні. Манве і Варда щедрою рукою зібрали те світло з небес, щоби могли Боги краще роздивитися краї світу й обрати найкращий для оселі своєї.
Тоді, при яскравому цьому світлі, обійшли вони Схід і Захід. І лежали на Сході пустелі й розорені землі, а на Заході — темні моря.
І досягли вони Островів Присмеркових й зупинилися там, дивлячись на Захід, коли нараз світочі Півночі та Півдня замерехтіли й впали, а від падіння їх завирували води навколо островів. І нічого не зрозуміли тоді Боги, та сталося так, що жар цих світильників розтопив підступну кригу Мелкових стовпів — Рінгіла й Хелкара — і величезні потоки води поринули з них у Моря Тіней. І стільки утворилося талої води, що через те моря ці — спершу невеликі, але прозорі й теплі, почорніли, стали значно ширшими, і здійнялися над ними пара й глибокі тіні, бо ж величезні холодні ріки улилися до них.
Так було скинуто з височини потужні світочі ці, й гуркіт падіння їхнього струснув зорі, й трохи світла з них пролилося знов у повітря, але більшість розтеклася по землі, спричиняючи пожежі та спустошення, аж поки велика кількість світла того перетворилася на озера і ставки.
І настала тоді перша ніч, і тривала вона дуже довго.
І тяжко розгнівалися Валари на Мелко за підступність його. Ледь не поглинули їх Моря Тіней, що вирували навколо ніг їхніх, вкриваючи хвилями цілі острови.
Тоді Оссе, бо Ульмо не було з ними, покликав до себе Оарні, і, зібравши всю свою міць, витягли вони з води острів, де стояли Валари, та поволокли його на захід, аж доки досягли високих берегів Ерумана, що стримували несамовиту течію. Такий був перший приплив.
Мовив тоді Манве:
— Тепер мусимо ми якнайшвидше збудувати оселю собі й оплот проти зла.
Отже, проминули вони Арвалін і побачили широку відкриту площину за ним, що тягнулася незліченними верстами аж до Зовнішніх Морів. Там, мовив Ауле, має бути місце, придатне для великого будівництва, там буде влаштований край благодатний.
А тому, перш за все, Валари з усім почтом своїм зібрали найміцніші скелі й каміння Арваліна і звели велетенські гори поміж ним і тією рівниною, яку відтоді називали вони Валінором — землею Богів.
Воістину, сам Ауле, за наказом Манве, працював сім століть, зводячи Танікветіль, і лунав по світу гуркіт у пітьмі, і чув Мелко гомін їхньої праці.
Через велике їхнє будівництво є Еруман нині широкою й голою рівниною, бо забрали вони звідти усі, скільки було їх, скелі й каміння. Гори ж Валінорські, навпаки, всі вкриті зморшками, суворі й неприступно високі.
Побачивши, врешт-решт, як могутньо піднеслися вони поміж Валінором і зовнішнім світом, дозволили собі Боги перепочинок. Та Ауле й Тулкас із багатьма челядинцями своїми вирушили в світ і принесли звідти скільки змогли мармуру й коштовного каміння, заліза і золота, срібла та бронзи, й багато ще інших речовин. Висипали вони усе це посеред долини, і одразу ж узявся Ауле за велику роботу.
Нарешті мовив він:
— Погано працювати у темряві, й злу справу скоїв Мелко, зруйнувавши чарівні світильники.
Та мовила у відповідь Варда:
— Багато ще залишилося світла — і в повітрі, й такого, що тече, розхлюпане, по землі.
І зажадала вона зібрати його знов, щоб встановити маяк на Танікветіль. Але Манве не дозволив більш збирати сяйво небесне, бо майже нічною була вже пітьма. Та на прохання його виринув Ульмо із глибин своїх і попрямував до палаючих озер й осяйних ставків. Звідти перелив він потоки світла в широкі жбани, повертаючи на своє місце води, а з тими жбанами повернувся він у Валінор.