Що впало, те пропало
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Bill Hodges Trilogy #2
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-9290-4
- Переводчик: Віталій Михалюк
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Що впало, те пропало». Краткое содержание книги:
Більше в шухляді нічого немає, і він вирішує, що, якщо Енді й записував DVD, то ймовірніше, зберігав диски в сейфі. Але пані Удача ще не покинула Морріса Белламі. Піднімаючись, він зачіпає плечем поличку ліворуч від стійки. Кілька старих книг висипаються на підлогу, а за ними лежить невелика купка пластикових коробок для DVD, перетягнена гумками.
— Привіт, — тихо вимовляє Морріс. — Привіт-привіт.
Він сідає й швидко переглядає їх, перетасовуючи, як карти. Кожен із них Енді підписав чорним маркером, і тільки останній напис має для нього якийсь сенс, і це саме те, що він шукав. На сяючій поверхні значиться: «Гокінс».
Сьогодні йому надто пощастило (можливо, це компенсація за вчорашнє жахливе розчарування), але квапити події не варто. Морріс несе комп’ютер, пістолет, конверт із грошима, диск «Гокінс» до дверей магазину. Там складає їх в одну із сумок, не звертаючи жодної уваги на перехожих на вулиці. Якщо ви поводитеся так, ніби маєте право перебувати в якомусь місці, люди так і подумають. Упевненим кроком він виходить із магазину й замикає за собою двері. Табличка «ЗАЧИНЕНО» злегка погойдується, потім завмирає. Натягнувши нижче довгий козирок бейсболки, Морріс іде.
Перед поверненням до Елітного гнидника він ще раз зупиняється, заходить до комп’ютерного кафе «Байтс’н Байтс»[89]. За дванадцять доларів Енді Халлідея він отримує чашку занадто дорогої гівняної кави та двадцять хвилин у кабінці, де є комп’ютер з DVD-приводом. Знадобилося менше ніж п’ять хвилин, щоб перевірити улов. На відео його давній приятель розмовляє з хлопчиком, на якому, схоже, фальшиві окуляри й батьківські вуса. У першій частині в Сауберса із собою книга, імовірно, «Посилки з Олімпу», і конверт із кількома аркушами паперу, треба думати, це фотокопії, про які згадував Енді. У другій серії Сауберс та Енді, здається, сперечаються. Обидва чорно-білих міні-фільми без звуку, що навіть добре. Пацан міг говорити все, що завгодно. У другій частині він там, де вони сперечаються, він міг би навіть говорити щось на кшталт: «Наступного разу я прийду з сокирою, ти тлустий покидьок».
Виходячи з «Байтс’н Байтс», Морріс посміхається. Людина за стійкою посміхається у відповідь і каже:
— Сподіваюся, добре провели час.
— Так, — відповідає чоловік, який провів більше двох третин свого життя у в’язниці. — Але твоя кава, наче сцяки, сопливий фріку. Мені потрібно було б вилити її на твою срану голову.
Посмішка тане на обличчі менеджера. Сюди приходить багато довбанутих, і з такими людьми краще просто мовчати й сподіватися, що вони ніколи не повернуться.
7
Ходжес сказав Холлі, що збирається провести щонайменше частину вікенду у своєму кріслі «Лей-Зі-Бой»[90] за переглядом бейсболу, і в неділю він дійсно дивиться перших три іннінги гри «Індіанців», але потім його охоплює якесь невизначене занепокоєння, і він вирішує відвідати одну людину. Не давнього приятеля, але безумовно, давнього знайомого. Після кожного з таких візитів він говорить собі: «Так, усе, це востаннє, усе одно це безглуздо». І каже це цілком серйозно. Але проходить тижні чотири чи вісім, а можливо, й усі десять — і він знову збирається в дорогу. Щось підштовхує його до цього. До того ж «Індіанці» уже відстають від «Рейнджерів» на п’ять очок, а це тільки третій іннінг.
Він вимикає телевізор, надягає стару футболку з написом «Поліцейська спортивна ліга» (у дні зайвої ваги він як вогню цурався футболок, але тепер, коли над поясом штанів не випирає живіт, йому подобається бачити їх прямий силует на своєму тілі) і замикає будинок. У неділю машин на вулицях небагато, і вже за двадцять хвилин він ставить «Пріус» у слот на третьому ярусі гостьової автостоянки, що розташована поруч із величезним (що постійно метастазує) бетонним велетнем лікарні імені Джона М. Кайнера. Прямуючи до ліфта, він подумки промовляє молитву, дякуючи Богові за те, що знаходиться тут як відвідувач, а не як пацієнт. Утім, він занадто добре пам’ятає, навіть зараз, промовляючи цю вельми доречну подяку, що більшість людей рано чи пізно стають пацієнтами цієї або однієї з інших чотирьох гарних і не дуже міських лікарень. Ні в кого немає безкоштовного проїзду, і врешті-решт навіть найпристосованіший для плавання корабель іде на дно, буль-буль-буль. Єдиний, на думку Ходжеса, спосіб це врівноважити — вичавлювати все з кожного дня на плаву.
89
«Bytes ‘N Bites» — назва комп’ютерного кафе обігрує співзвучність двох різних англійських слів: byte (байт, як одиниця вимірювання кількості інформації) та bite (закуска, легка трапеза), які звучать абсолютно однаково, але пишуться по-різному.
90
«La-Z-Boy» — марка м’яких домашніх меблів, які випускає однойменна американська компанія.