Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Чень Чжень дивився на все це у якомусь піднесенні, але і в глибокій задумі. Минув певний час, поки він прокинувся від своїх думок і, обміркувавши щось, сказав:
— Ми маємо бути більш уважними: тут і справді є багато речей, які можуть виявитися для людини підказкою. От, наприклад, це собаче кубло є просто-таки проекцією й узагальненням світової історії. Мені щойно згадався один вислів Лу Сюня, який вважав, що в європейців більше якостей дикого звіра, а в китайців — свійської тварини… — і вказуючи на вовченя, продовжив: — Оце — дикий звір, — потім, указуючи на цуценят, сказав: — А це — свійська тварина. Нинішні європейці здебільшого є нащадками таких варварських мисливських племен, як тевтони, германці, англо-сакси. Давньогрецька й давньоримська цивілізації розвивалися вже більше двох тисяч років, коли вони тільки вискочили із своїх первісних лісів, мов дикі звірі, й зруйнували Давній Рим. Столове приладдя в них — ножі й виделки, а їжа — біфштекси, сир і масло. Тому можна сказати, що в нинішніх європейців первісна дика звіряча натура збереглася набагато краще, ніж у давніх хліборобів. Тож не дивно, що за останні сто років свійські по натурі китайці терпіли приниження від звірів-європейців, а попередні до цього тисячі років велика китайська нація завжди зазнавала ганебних поразок від нечисленних кочових народів. — Чень почухав голівку вовченяти й продовжив: — Характер не тільки визначає долю окремої людини, він також визначає й долю цілої нації. У характері хліборобів переважають якості свійських тварин, це — характер тюхтія, і саме він визначає долю хліборобів. Усі чотири великі цивілізації давнього світу були хліборобськими, три з них уже давно зникли, а китайська ще існує, і не тільки тому, що вона оселилася в долинах двох найбільших в світі придатних для сільського господарства рік — Хуанхе і Янцзи, які вигодували найбільше в світі населення, яке інші цивілізації нездатні були надкусити й перетравити, але ще й, можливо, тому, що кочовики перед величезним внеском китайської цивілізації… Однак цей зв’язок я ще не до кінця продумав, проте за два роки в степу я дедалі більше відчуваю, що тут є якийсь смисл…
Ян Ке закивав головою й сказав:
— Видно, коли виховуєш вовка, можна не тільки вивчати самого вовка, але й досліджувати людську натуру, вовчу натуру, звірину й свійську натуру, чого ані в селі, ані в місті не випадає — там можна спостерігати тільки за людьми й свійськими тваринами…
— Однак якщо вивчати натуру людей і свійських тварин без порівняння з натурою вовка чи дикого звіра, то, напевне, нічого вартісного не з’ясуєш.
— А то ні, — засміявся Ян Ке. — Я бачу, що вже в перший день утримування вовка ми зібрали непоганий урожай. Тож вирішено — остаточно берем його на виховання.
Через безлад у кублі й ображене сопіння цуценят, безцеремонно розкиданих маленьким вовком, в Еле почала зростати підозра й загострювалася сторожкість, вона з усіх сил намагалася звестися на передні лапи й звільнитися від обіймів Ченя, та з’ясувати, що ж усе-таки коїться в її кублі. Чень Чжень боявся, що коли вона впізнає вовченя, то відразу ж загризе його, тому міцно тримав її голову, водночас стиха кличучи її по імені й намагаючись обманути ласкою. І тільки коли вовченя наїлося так, що його животик округлився, він відпустив Еле. Вона повернула голову й моментально помітила, що в кублі додалося цуценя, стурбовано почала обнюхувати кожного й дуже швидко виявила вовченя — можливо, молоко на його тілі змусило її трохи посумніватися, однак вона все-таки вирішила виштовхати його своїм носом до світлішого місця, підвестися й роздивитися все достеменно.
Чень Чжень поквапився знову схопити Еле, він повинен був дати їй зрозуміти наміри господаря, сподіваючись, що вона прийме їх як факт і підкориться, не наважуючись протестувати. Еле норовливо зафоркала — вона, здається, вже зрозуміла, що нове дитинча в її кублі — це вовченя, щойно принесене господарем з гір, причому господар ще й змушує її годувати цього запеклого ворога. Степові собаки відрізняються від континентальних — в останніх «кругозір» значно вужчий, вони ніколи не бачили ані вовків, ані тигрів, тож дай їм тигреня — і вони наївно його годуватимуть. Однак тутешній степ — це поле битви між собаками й вовками, тож собака-мати ніяк не може сприймати ворога як друга. Еле кілька разів хотіла підвестися, щоб не давати молока, однак Чень Чжень її утримував, тож вона сердилася, нервувалася, переживала, демонструвала свою відразу, однак, з іншого боку, вона не могла образити господаря, тож, урешті, вимушена була нерухомо розтягнутися на землі, важко дихаючи.