Вовк-тотем
- Автор: Жун Цзян
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7541-3
- Переводчик: Надія Кірносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вовк-тотем». Краткое содержание книги:
Китай часів «культурної революції», середина 60-х років XX століття. Чень Чжень, представник молодої китайської інтелігенції, потрапляє у Внутрішню Монголію — одну з найвіддаленіших і самобутніх провінцій Китаю. Хлопець оселяється в юрті старого монгола Біліґа. Від нього Чень дізнається, що з давніх-давен монголи поклонялися вовку-тотему, який, за їхніми уявленнями, символізує перемогу духу над силами стихій, дає можливість існувати в екстремальних умовах. Поживши серед холодного степу, Чень Чжень поступово відкриває для себе дивовижний, але простий світ кочовика, побудований на протистоянні людей і вовків...
Чим ближче було до призначеного місця, тим густішою ставала атмосфера напруження в загоні. Незадовго перед цим вовча зграя знищила цілий табун військових коней і вже здобула чималу перемогу, тож мешканці Орхонського степу тепер докладали всіх зусиль, щоб поквитатися з ними, однак результат цієї битви був поки що нез’ясований. Чень Чжень теж почав переживати, чи не ризиковано було тут намагатися побити вовків, слух і нюх яких значно перевершують людські, їхньою ж зброєю — вдаватися до нічної битви, несподіваного удару й ловів, у яких вони такі вправні? У попередні роки на пасовищі не раз влаштовували великомасштабні облави, однак їхні успіхи були доволі скромними — з десяти облав п’ять залишалися без результатів. Директор парку вантажівок на пасовищі уїдливо казав:
— Лови, лови — у їхньому результаті ніколи не можеш бути певним, як і в нащадках від осла з одним яйцем.
Через негативний вплив попереднього випадку, коли зграя вовків знищила цілий табун військових коней, цього разу в облаві на вовків потрібно було догодити вищому керівництву, інакше всю «верхівку» пасовища могли змінити. Як казали в Комітеті пасовища, вже поширилися чутки про те, що «нагорі» готуються перекинути на допомогу пасовищу Булаґійн кількох успішних кадровиків із тих колективних пасовищ, де винищення вовків відбувалося більш ефективно. Тому Улзій, Біліґ та більшість конопасів пасовища мали намір продемонструвати всю свою майстерність, щоб трохи збити пиху з вовків Орхонського степу. На агітаційному мітингу перед битвою Біліґ сказав, що цього разу після ловів необхідно передати керівництву щонайменше півтора десятка вовчих шкур, інакше, якщо вовків не вполювати, керувати Орхоном прийдуть герої-мисливці з інших колективних пасовищ.
Небо ще потемніло, а повітря стало холоднішим. Холоднеча й темрява степового ранку так тиснули на людей, що тим було не продихнути. Ян Ке дуже тихо під’їхав до Ченя і, прикриваючи рот руками, сказав йому на вухо:
— Коли загін почне роз’їжджатися колом для оточення, в цьому колі утворяться великі прогалини, і вовки зможуть вислизнути крізь них повз копита коня так, що ти навіть і не помітиш. Навіть не знаю, чи є в Біліґа якийсь спосіб цьому зарадити. — Ян засунув голову глибоко в рукав, щоб подивитися на свій годинник із фосфоресційним циферблатом, і сказав: — Ми вже їдемо більше двох годин, напевне, час роз’їжджатися колом?
Чень Чжень схопив Яна за рукав і сам поспішив просунути голову в його рукав, щоб нарешті побачити зелені краплини світла на старому швейцарському годиннику. Чень аж потер очі й відчув, як усередині росте страх.
Раптом у повітрі рознісся якийсь холодний аромат. Він був солодкуватий, з присмаком ліків, і Чень Чжень визначив, що це — запах сухого полину на солончаковому озері. Запах освіжав і п’янив людину своїм густим холодком. Якраз коли кінські копита ступили на цей товстий шар полину, Біліґ раптом зупинив коня і весь загін зупинився за ним. Старий дуже тихо сказав щось мисливцям і бригадирам малих бригад, які їхали позаду нього, і вони повели своїх людей у протилежні боки, розтягуючи загін у кільце. Дуже швидко загін, що становили понад сто вершників, із поздовжної лінії перешикувався в поперечну й утворив довгий розтягнутий ланцюг. Про це свідчив цокіт кінських копит, що поступово віддалявся, аж поки не зник зовсім. Чень Чжень усе ще залишався поряд із Старим.
Раптом очі Ченю ніби щось прокололо: з великого електричного ліхтаря в руці Старого Біліґа вихопилося потужне біле світло, услід за чим звідкись здалеку із заходу і сходу прийшли кілька спалахів у відповідь. Старий тричі утворив ліхтарем коло, і світлові плями з обох боків почали швидко віддалятися, очевидно, по колу.
У цей момент Старий раптом завив чистим сухим голосом: «У-у-у-х-х-х!» Звук затремтів і рознісся в холодному повітрі. За мить у тихому степу вже стояв гармидер: «У-у-у-х-х-х! А-а-а-х-х-х! І-і-і-х-х-х!» — змішалися чоловічі, жіночі, старечі й дитячі голоси. Найближче до Ченя перебували кілька жінок з бригади Ґасмаа, які мали високі й дзвінкі голоси, вони не вгавали дуже довго, виграючи ними, а голос самої Ґасмаа вирізнявся особливою висотою. Усі чоловіки й жінки загону користалися своїм умінням відлякувати ніч і вовків, тож по степу покотилися різні звукові хвилі, вируючи й тиснучи на північний захід.