Щоденник моєї секретарки

Все. Рішення ухвалено і оскарженню воно не підлягає. І тому з інформаційних сайтів я переходжу на туристичні. Шукаю тиху гавань з усіма зручностями.

От наприклад, Мальдівські острови. Знаходяться біля екватора — маленькі коралові прищики на здоровому тілі Індійського океану. Пісок, рибки, птахи та раки–відлюдники. Так пишуть у рекламі.

Що ж. Непогано. Я й сам такий собі рак–відлюдник. Я заморився від людей і хочу на Мальдіви, а тому не шкодую часу на візит до турфірми.

Двоє однакових дівчат–турагенток завзято розповідають мені про принади тамтешнього сервісу, про те, чому п’яницям–росіянам не продають тури ол–інклюзив, у той час як українцям — навпаки, продають. Вони нахиляються над каталогами і я слухняно зазираю їм за викоти, де випинаються цілком гарні пагорби. Але слухаю у піввуха. Певно, дівчата гадатимуть, що своїм красномовством та приязністю переконали мене. Мабуть, так воно і є. І певно, в інший час я би запросив котрусь із них чи то навіть одразу обох на чарку кави. Проте не зараз. Зараз я ненавиджу людей як біологічний вид. Бо й сам є людиною. Якщо нас створив за своїм зразком Господь, то яким насправді є він сам? Може, краще б обрав якийсь інший оригінал для клонування?

Далеко до Мальдівів? Три тисячі кілометрів. Годиться. На кожному острові окремий готель. Годиться. Все зроблено для усамітнення туристів. Годиться. Немає співвітчизників. Годиться.

— Мені потрібен номер на двох. Але так, щоб летіти різними літаками.

Вони до сміху однаково кивають. Вони все розуміють — ще б пак, конспірація входить у вартість послуг. Турбюро не афішує своїх клієнтів і гарантує конфіденційність відпочинку. Це — їхній хліб. Spécialité de la maison. Жаль, що я зараз ненавиджу людей, дівчата симпатичні, і потім, близнючок у мене ще не було.

— Я полечу на два дні раніше за свою супутницю.

— Але за номер все одно доведеться заплатити повну ціну.

— Звісно. Назад — можна в один день, але щоб до Києва прилетіти не одночасно.

Вони знову кивають і заповнюють папірці.

Ірка буде скандалити, що знову їду без неї. Але я попрошу її провести себе до літака, щоб переконалася — лечу сам, тому, що хочу відпочити від людей. І справді, два дні я відпочиватиму від людей. Аж поки до мене приєднається Сапула.

— Ви пірнаєте з аквалангом?

— Свят–свят!

— Мальдіви — рай для аквалангістів.

Чудово — значить усі аквалангісти будуть під водою і не приставатимуть до порядних людей. От якби там іще телефон не працював — але боюся, це зараз неможливо. Телефон, телевізор, інтернет — прокляття нашого часу. А може, це навмисне? Може, Господь спеціально занурює нас у море інформації — щоб ми нарешті зрозуміли, як нелегко йому доводиться, щоб залишили старого у спокої і навчилися самі собі давати раду?

Я заморився від газет, журналів та радіостанцій, від прогнозів та висновків. Наче рак–відлюдник, хочу натягнути по самі вуха свій дім із мушлі та чкурнути до океану. От тільки б не виявилося, що до перламутрових стін вже прикручено супутникову антену.