Дівчина мого сина
- Автор: Френсіс Мішель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3363-8
- Переводчик: Ганнa Литвиненко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Дівчина мого сина». Краткое содержание книги:
— Люба, ти майже спізнилася. Сподіваюся, це не тому, що ти забагато працюєш.
Вона не чекала на відповідь і розцілувала її в обидві щоки, а потім подала знак офіціантці принести ще шампанського, віддавши в цей час і свого вже порожнього келиха.
— Ходімо, познайомишся з моїм новим другом Ендрю. Маєш чудовий вигляд, до речі, срібно-сірий личить до твоїх очей.
Лауру потягли в напрямку до Річарда, чоловіка Ізабелли, котрий саме розмовляв з енергійним, міцним чоловіком із сивим волоссям та засмаглим, обвітреним обличчям.
— Ендрю, дозволь познайомити тебе з моєю доброю подругою Лаурою.
— Привіт, Лауро.
Він дружньо простягнув руку, і вона потисла її, оскільки Ізабелла за цим спостерігала.
— Лаура — телепродюсер, а Ендрю займається експортом… О, ми готові, — сказала вона, почувши з їдальні звук гонга, і Лаура зрозуміла, що її місце буде поруч з Ендрю: роззирнувшись навколо, побачила, що вони єдині прийшли сьогодні без пари. У її мозку промайнула підозра, а потім, під час першої страви, усе стало зрозуміло.
— Тож як ти любиш проводити час?
Лаура всміхнулася.
— Такі запитання завжди нагадують мені про те, що потрібно більше відпочивати.
— Розумію. Мати свій бізнес — це ніби боротися з монстрами, що пожирають весь твій час.
— І на що-небудь інше не залишається й хвилини.
— Я намагаюся підтримувати форму.
— Чим займаєшся?
— Здебільшого тріатлоном. Беру собі за мету двічі на рік.
Лаура продовжувала всміхатися, хоча насправді їй було дуже незатишно. Вона наполегливо попереджала Ізабеллу не знайомити її ні з ким. Здавалося, наче їй на плечі повісили тягар, адже впродовж усього вечора вона мусила бути ввічливою з чоловіком, який її зовсім не цікавив, і найменше — романтично. Про що він там розповідав? Господи, так незручно. Раптом Лаура розлютилася й через це відчула себе виснаженою, а це, своєю чергою, розізлило її ще більше. Весь вечір вона поводилася так гарно, як тільки могла. І не раз думала про те, чим тієї миті займався Даніель. Вона хоч колись отримає від нього звістку? Запитання роїлися в її голові, мучили в той час, коли вона відповідала на ввічливі запитання про відмінність між продюсером та режисером. Вона заявила, що йде, тільки-но це стало можливим. Коли Ендрю промовив стримане «бувай», Лаура відчула раптові докори сумління: він зрозумів, що вона не зраділа його товариству. Бісова Ізабелла завжди втручалася, куди її не просили. Після цього Іззі підвелася й сказала, що проведе її до дверей.
— Хотіла б я, щоб ти не йшла так рано. — Вона розглядала Лауру, помітивши її збуджений настрій. — З тобою все гаразд? Нічого не сталося?
— Ні, Ізабелло.
— Тоді що не так?
— Ти або вважаєш мене хвойдою, або думаєш, що мій шлюб уже загинув, і жодне з цього не є приємним із боку так званої подруги.
Це було грубо, надто грубо, однак слова вже прозвучали. Коли Лаура побачила, що Ізабелла здивувалася й образилася, то відразу ж відчула провину. Але чомусь їй не хотілося вибачатися, ну, або вона просто не знала як.
Лаура вийшла й сіла в таксі, яке чекало на неї. Дорогою додому її настрій аж ніяк не покращився, і коли вона зайшла до будинку, то побачила, що Говарда не було. Вона піднялася на третій поверх, з-під його дверей не пробивалося світло, тому вона невпевнено постукала, а потім тихо прочинила двері. Його кімната й ліжко були порожніми. У барлозі Говарда вона теж не знайшла й пригнічено зрозуміла, що, очевидно, її чоловік поїхав до Маріанни. Лаура відчула сплеск гніву. Усе-таки їй було варто поговорити з Ендрю. Але тепер вона була йому не цікава. Чому ж тепер Лаурі було так легко спалювати за собою всі мости?
Лаура пройшла до кухні й налила собі келих вина. Не так вона уявляла собі своє життя, шлюб, попри палкі заяви Ізабеллі, та ще й єдиний син віддалився від неї. Раптом вона відчула таку нестерпну самотність, що аж здригнулася. А раптом вона втратить їх обох? Її охопив смуток, і Лаура підвелася з-за столу. Залишивши келих із вином, вона заквапилася сходами нагору, майже спотикаючись, і забігла до своєї кімнати. Сіла за стіл. Вона мусила щось зробити, адже не могла так просто відпустити Даніеля, не сказавши йому про свої почуття, і дозволити тій дівчині всім заправляти. Над столом висіло фото: їхня спільна з Даніелем світлина, коли він був іще немовлям. Лаура глянула на нього й побачила захоплений, сповнений обожненням погляд сина в ту мить, коли вона тримала його над головою. Щось стало їй у горлі. Вона вклала в Даніеля так багато себе, можливо, надто багато, що він став її радістю, тим, чиєю частиною вона була в усіх значеннях цього слова, її інвестицією, її внеском. Лаура вчила його писати своє ім’я, ловити м’яча, кататися на велосипеді. Заохочувала сперечатися, обстоювати власну думку, розвивати розум. Навчила готувати й поводитися з жінками. Якщо він не впускав її до своєї квартири, не відповідав на дзвінки, вона мусила спробувати щось інше. Емейл відправляти було ризиковано, адже Черрі користувалася комп’ютером Даніеля й це Лаура знала надто добре. Паперового листа вона відправити теж не могла через високу ймовірність, що його перехоплять. Єдиним варіантом було віддати його портьє з чіткими вказівками вручити особисто Даніелю. Лаура взяла ручку й почала писати.