Дівчина мого сина
- Автор: Френсіс Мішель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-3363-8
- Переводчик: Ганнa Литвиненко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Дівчина мого сина». Краткое содержание книги:
Лаура саме акуратно наносила помаду на вуста, коли почула, як відчинилися двері ліфта. Говард повернувся додому. Це відразу ж змусило її нервуватися. Вона закрила тюбик із помадою й відклала його. Потім вийшла зі своєї спальні. «Це добре, що він прийшов раніше», — сказала вона собі, оскільки їй хотілося дещо в нього запитати, і вона давно чекала моменту.
Вона попрямувала до вітальні, де Говард, іще вбраний у діловий костюм, наливав собі віскі.
— Гарний день? — сказала вона з удаваною бадьорістю.
Він повернувся, із здивуванням помітивши її вбрання, однак нічого не зауважив.
— Чудовий. А твій?
Лаура не збиралася розповідати йому, що намагалася додзвонитися до Даніеля вже втретє відтоді, як він вигнав її, і вже втретє потрапила на автовідповідач. Цього разу вона не залишила повідомлення, бо не знала, що ще додати до попередніх двох. Однак нестача спілкування вбивала її і якимось чином їй потрібно було підтримати розмову.
— Так, чудово, дякую. Зайнятий увечері?
— Ні, не дуже. Тиждень був довгим.
— Отже, гарно відпочинеш на вихідних. Ти зустрічався з кимось? Бачився з Даніелем?
Це була витонченість цеглини, проте вона втримувала усмішку на вустах.
— Найближчим часом не планую, — повільно промовив він.
Хоч вона й підбадьорювала себе, однак більше не могла прикидатися. Це запитання мучило її впродовж багатьох днів, і вона мусила знати.
— Він виходив із тобою на зв’язок? Ну, знаєш, відколи переїхав?
Говард відпив зі своєї склянки.
— Так.
Це підкосило її, навіть попри те, що вона потайки й сподівалася на таку відповідь.
— З ним усе гаразд?
— Я так розумію, ти з ним не говорила.
Вона не вважала за потрібне відповісти.
Говардові було ніяково.
— З ним усе гаразд. Зайнятий на роботі. Мало вільного часу й усе таке. Знаєш, як воно буває, це ж інтернатура.
Від розуміння, що Говард бреше, щоб полегшити її біль, Лаурі стало ще гірше. Якщо в Даніеля був час поговорити з татом, тоді в нього мав бути час і для мами.
— Черрі переїхала до нього? — її голос звучав натягнуто, тихо.
Він глянув на неї.
— Справді хочеш почути відповідь?
Лаура глибоко вдихнула й роззирнулася навколо, насправді ні на чому не фокусуючи погляд.
— Облиш це, Лауро.
Ображена, вона глянула на нього. Лаурі не хотілося знову сваритися.
— Гаразд, мені, напевно, краще піти.
— Збираєшся в якесь чудове місце?
— Лише до Ізабелли.
— Що ж, розважайся.
Вона вже хотіла запропонувати піти і йому, оскільки він повернувся раніше, ніж вона очікувала, однак Говард відвернувся й зосередився на випивці. Вона кивнула йому в спину, вийшла в коридор, взула туфлі й пішла.
Лаура приїхала останньою. Ізабелла найняла офіціантів, котрі також виступали в ролі лакеїв, і молода жінка з гладеньким темним волоссям, котра нагадала їй Черрі, узяла з її рук пальто. Лауру провели до головної кімнати, наповненої шумом розмов та хорошими жартами, і вона впізнала більшість присутніх там: Діана з чоловіком, Філіп, котрий приходив на барбекю минулого року, Саллі та Едвард. Кілька інших, кого вона бачила на Різдво, однак нікого з тих, з ким би спілкувалася за останні місяці. Ніхто її не помітив. Лаура просто стояла у дверях, на порозі, не здатна приєднатися до плину вечірки. Вона почувалася так, наче їй тут не місце, наче, щойно наблизиться й спробує приєднатися до розмови, вони відвернуться, холодно зиркнувши на неї.
Вона збрехала про смерть свого сина. Лаура не мала ілюзій, що ці люди подумали б про неї, якби знали. Це шокувало б їх, сповнило б колективним жахом. Навіть якби вони знали всю правду про Черрі, цього було б недостатньо. Вона сказала те, що було заборонено говорити, і дозволила цьому глибоко проникнути в життя інших людей. Вони б спробували відгородитися від такого бруду. Засуджували б, пліткували, а хтось, можливо, навіть здивовано підняв би брови, ледь помітно розважений її приниженням.
Лаура вже починала жалкувати, що приїхала, і подумувала про те, щоб просто відступити назад і повернутися додому, аж раптом її помітила Ізабелла. Вона в захваті помахала їй і рушила назустріч.