Маха гола

Художник відчував, що сьогодні неспроможний пробути цілий вечір із Кончею та її чоловіком. Подумав про графиню майже з відразою; вона таки коли-небудь урве його терпець своїми зухвалими пестощами, з якими постійно до нього чіпляється, і рано чи пізно в нападі відвертості він про все розповість графові. Ганебно й непорядно жити отак «утрьох», а для цієї вельможної дами, здається, нема більшої втіхи.

— Вона мені обридла, — мовив Реновалес, відповідаючи на здивований погляд друга. — Несила її терпіти; липне до мене, як смола, ні на мить не дає спокою.

Ніколи досі він не розмовляв із Котонером про свої любовні взаємини з графинею де Альберка. Але другові цього й не треба було, він усе розумів і без слів.

— Зате вона красуня, Маріано, — сказав він. — Диво, а не жінка. Ти знаєш, я від неї просто в захваті. Для Твоєї грецької картини хіба знайдеш кращу натуру?

Маестро подивився на нього співчутливо — як можна верзти таку нісенітницю! Він відчув гостре бажання висміяти графиню, принизити її і в такий спосіб виправдати свою байдужість до неї.

— Гарний фасад, більше нічого... обличчя й тіло...

І, нахилившись до друга, тихо прошепотів, ніби відкриваючи страшну таємницю:

— Знаєш, які в неї гострі коліна... А вдає з себе казна-що.

Котонер роззявив рота й зареготав сміхом сатира, аж вуха затремтіли. Так може сміятися лише старий парубок, якому стали відомі приховані вади недосяжної для нього красуні.

Маестро не відпустив товариша. Йому хотілося побути сьогодні з ним; дивився на нього з ніжною приязню, бо знаходив у ньому щось від небіжчиці. Ніхто краще не знав Хосефіни, як оцей їхній друг. У тяжкі хвилини вона звіряла йому душу, а коли нерви доводили її до божевілля, слова цього розважливого чоловіка знімали напругу, і вона виливалася потоками сліз. З ким же й поговорити про неї, як не з ним?..

— Ходімо пообідаємо разом, Пепе. Підемо до італійців, влаштуємо собі римський банкет: замовимо равіоліРавіолі — італійська страва, схожа на пельмені., пікаттуПікатта — смажена телятина з петрушкою. — все, що захочеш, і пляшчину або дві к’янті, скільки зможемо випити. А потім хильнемо шипучого asti, воно краще за шампанське. Згода, друзяко?

Вони взялися за руки і пішли з високо піднятими головами, усміхаючись, ніби двоє юних художників-початківців, що зуміли продати картину і прагнуть відсвяткувати цю велику подію добрим обідом, забувши на короткий час про свою вбогість.

Реновалес поринув у спогади і говорив, не змовкаючи. Чи пам’ятає Котонер оту тратторію в одному з провулків Рима, трохи далі за статую Паскіно, але не доходячи до Governo VecchioСтарий палац уряду (італ.).. Ту корчму держав колишній кухар одного кардинала, і в ній було тихо, немов у церкві. На вішалках там завжди чорніли капелюхи священнослужителів. Веселий художник трохи обурював своєю легковажністю Поважних і статечних відвідувачів тратторії: священиків — службовців папських установ або тих, які приїздили до Рима клопотатися про підвищення; крутіїв-адвокатів у засмальцьованих сюртуках, що приходили сюди з папками паперів із Палацу правосуддя, який стояв поряд.