Експансія-I
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #10
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5–7720–0215–5
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
«Ви не уявляєте собі, генерале, що я відчуваю, коли в мені народжується новий вірш, — казав тоді Шірах. — Я почав розуміти жінку, яка носить під серцем дитину. Поквапити процес — значить народити недоноска. А це злочин перед нацією, бо недоношена дитина — фізично чи духовно неповноцінна, це баласт держави. Треба вміти ждати Це солодка, гидка, але, на жаль, необхідна мука — ждати! Виробивши в собі це вміння, ви відчуєте щастя, коли, проснувшись якось уночі, кинетеся до столу й рядки ляжуть на папір самі собою, без жодної помарки. Всі ці розмови про потребу працювати щодня — вигадка слов'янських тугодумів та євреїв, яким чужі категорії духу. Ждіть, генерале! Вмійте ждати, і вас неодмінно помітить таємнича віха щастя».
Гелен, слухаючи тоді Шіраха, з жахом думав про те, хто керує молоддю Німеччини. Пихатий неосвічений дурень, що пописує свої жахливі віршики, від яких аж дрож проймає, і віддає накази хлопчикам і дівчаткам, посилає їх під російські танки й прирікає на безглузду загибель у боротьбі проти англо-американців…
І все-таки з доводом рейхсюгендфюрера про вміння ждати він не міг не погодитись, будь-який форсаж мислі мстився недодуманістю позицій; але чекання має бути не пасивне, як пропонував Шірах, а активне, підкорене ідеї.
Саме тому, давши завдання ще раз переглянути все, що встигли зібрати його люди про Мюллера, генерала Поля, Шелленберга, Кальтенбруннера, Ейхмана, генерал подався в Альпи на щотижневу прогулянку, як завжди, запросивши з собою Мерка; той став незамінним компаньйоном під час цих мандрів; він чудово, думаюче слухав, дозволяв собі заперечувати, що Гелен цінив найбільше, але робив це надзвичайно тактовно, дотримуючись субординації; саме на цій недільній прогулянці Гелен і зрозумів, чому його так зацікавив невідомий штандартенфюрер Штірліц (скільки їх було в СД!).
— Як ви гадаєте, Мерк, що скажуть американці, коли ми, саме ми, наша організація, зможемо виявити Мюллера та його ланцюг, розкиданий по всьому світу?
— Вони скажуть спасибі, — відповів Мерк. — Тільки я думаю, що Мюллер загинув.
— Дуже шкода, якщо він загинув. Коли чесні німці, тобто ми, віддаємо до рук правосуддя німця-бузувіра, тобто Мюллера, це не може не підняти наш авторитет. Тому Мюллера мусимо знайти ми. Це зміцнить наші позиції у суперництві з Аденауером, який будує свої стосунки з американцями набагато незалежніше й жорстокіше, ніж ми. Він, звичайно, розумна людина, але я не хочу, щоб він став єдиним законодавцем політичної моди на німецькому горизонті. Я хочу, щоб моду диктували ті люди, яких ми виведемо на політичну арену, ми, а не Аденауер.
— Мені здається, ви завжди були сповнені респекту в ставленні до старого пана, — мовив Мерк.
— Я справді сповнений до нього респекту. Але він сугубо цивільна людина, отже, він може за певних обставин піти на друге Раппало й встановити контакт з Москвою. Жоден воєнний стратег на це більше не піде і правильно зробить.
— Ви відкидаєте будь-яку форму компромісу з росіянами?
— Я… Ми зробимо все, щоб виключити можливість такого компромісу. Німці — єдина нація в Європі, яка може гарантувати той мир, умови якого ми з вами формулюватимемо. Ми — і ніхто інший. Для того щоб гросадмірал Редер і гросадмірал Деніц стали героями для майбутнього покоління німців — а вони будуть ними, — ми, саме ми, повинні віддати світові оце чудовисько — Мюллера. Я йду далі, Мерк… У документах промайнуло дещо про те, що Мюллер передбачав контакт цього самого Шті… Як його?
— Штірліца.
— Спасибі. Так от, він передбачав контакт Штірліца з секретною службою росіян і все-таки не кинув його в підвал, як повинен був би зробити, не повісив на рояльній струні, а навпаки, тримав біля себе. Навіщо? Не знаю. І не хочу знати. Та коли ми доведемо світові, що гестапівець Мюллер був зв'язаний — через цього самого Штірліца — з більшовиками, тоді ми доб'ємося того, чого ще не вдавалося нікому. Розумієте мене?
— Не просто розумію, а захоплююсь.
— Захоплюються голландським живописом, — посміхнувся Гелен. — Не треба мною захоплюватись, треба сперечатися зі мною, щоб концепція була абсолютно вивірена. Дивіться, що можна зробити… Ми знайомимо Кемпа з тими матеріалами, які є в нашому розпорядженні про Штірліца.
— У нас немає матеріалів оперативного значення, генерале. Треба сформулювати ідею, а Кемпу доручити зробити грубу роботу. Але її не зробиш, якщо він не має в руках кількох бомб, які заженуть Штірліца в тісний кут.