Експансія-I
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #10
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5–7720–0215–5
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
— Нічого. Погодитися її прийняти, та й годі, — сумно посміхнувся Барб'є. — Відкрити рахунок у банку, якщо хочете, ми це зробимо зараз же, і край. Ми переказуватимемо на цей рахунок гроші. Не дуже великі, ми живемо на приватні пожертвування, але все-таки це буде вам хоч якась підмога.
— Спасибі, — відповіла жінка. — Велике спасибі, це дуже нам допоможе.
— Ах, нема за що дякувати…
— Може, щось іще?
— Ні, ні, це все, що я вам хотів сказати. Ходімо відкриємо рахунок, і я попрощаюсь з вами…
— Але в мене немає вільних грошей…
— Вони є в мене. А втім, вони не вільні, — Барб'є зітхнув, — бо належать вам. До речі, ви маєте право подати в суд на цього самого Бользена — Штірліца, нехай в Нюрнберзі подумають, як їм бути з рядовими головорізами. Вимагайте, щоб вам призначили пенсію за збитки, завдані СС Це ж СС позбавило вас годувальника…
— Думаєте, такий позов розглядатимуть?
— Дивлячись як написати, фрау Рубенау. Ви маєте хорошого адвоката?
— Консультація у хорошого адвоката коштує сто франків. Я не маю таких грошей.
— Це хороший адвокат, — Барб'є торкнув себе пальцем у груди, — не бере із своїх. Ми повернемося, і я напишу позов…
Вони спустилися вниз; Барб'є відчував напруженість, яку переживала жінка; це добре, подумав він, це саме та натура, яку перемагають поетапністю, вона скаже мені все, що я маю від неї почути.
У банку він відкрив на її ім'я рахунок, поклав п'ятдесят франків, потім запросив її в магазин і купив дітям шоколад, фрукти й жувальні гумки; вчасно себе зупинив, бо спочатку хотів купити щось дешевше — ковбасу, масло і сир; ти ж швед, зупинив він себе, тільки німці зараз відчувають голод, ця тітка відразу все збагне, вона з породи розумних, хоч і довірлива; а втім, недовірливість властива бездарним людям, якби я не втямив цього в Ліоні, моя робота не була б така результативна.
— Що ви знаєте про цього мерзотника? — спитав вія, поговоривши перед цим про те, як усе дорожчає, про необхідність посилати дітей на відпочинок у гори, це ж зовсім поруч, а селянське молоко конче потрібне дітям, воно закладає основу на все життя…
— Нічого, — відповіла жінка. — Я маю його фото й відбитки пальців. Оригінали я віддала в поліцію, копію зберігаю в себе. Це все, що я маю.
— Уже немало. Ви не уявляєте, як це важливо для криміналістів. Як ви дістали його фото й відбитки пальців?
— Мені передав його начальник. Він був дивною людиною. Мабуть, зрозуміло, що війну програли, й робив усе, аби самому якось викрутитись… От він і відкрив мені, що Вальтера вбив Штірліц.
— А як звали ту людину?
— Він сказав, щоб я ніколи навіть не подумала назвати його ім'я.
— Але ви знаєте його ім'я?
— Так.
— А якщо я згадаю? Якщо ви відповісте на мої запитання і я назву прізвище, це не буде порушенням вашого слова. Згодні?
— Так, — відповіла жінка після тривалої паузи.
— Де відбулася ваша розмова?
— В його кабінеті.
— У Берліні?
— Так.
— В установі?
— Так.
— У гестапо?
— Так.
— Де воно розміщалось?
— Ви не знаєте, де розміщалось гестапо?
— Нічого дивного. Я швед, я ніколи не був у Берліні…
— На Принц Альбрехтштрасе…
— Там було не лише гестапо, фрау Рубенау. Там була штаб-квартира усього РСХА, — відрубав Барб'є і тільки-но закінчив фразу, як збагнув, що схибив.
— Звідки вам відомо? Як ви знаєте про це, якщо ніколи не були в Берліні? — зразу спитала жінка, але він уже був готовий до цього запитання, зрозумівши, що своєю обізнаністю відкинув її до настороженості, яка була на початку їхньої зустрічі.
— Ця адреса тепер відома всім, фрау Рубенау. Читайте матеріали Нюрнберзького трибуналу, адже вони друкують велику кількість документів, ми їх дуже ретельно вивчаємо…
— Ой, так, звичайно…
— На якому це було поверсі?
— Не пригадую… Нас дуже швидко провели по сходах, ми були оточені з усіх боків есесівцями…
— З вами були діти?
— Зі мною була Єва. Пауля цей пан дозволив відправити в швейцарське посольство…
— Опишіть цього пана, будь ласка.
— Це важко… В нього була дуже мінлива зовнішність…
— Він був у формі?
— Так.
— Скільки в нього було квадратів у петлиці?
— Я не пригадую… Ні, ні, я зовсім цього не пригадую…
— Добре… Про що розмовляли в його кабінеті?
— Він давав доручення чоловікові… Він хотів, щоб Вальтер поїхав сюди, до Швейцарії, і поговорив з кимось про можливі мирні переговори.
— Це все, що ви пам'ятаєте?
— Так.
— А скільки тривала розмова?
— Хвилин сім.