Експансія-I
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #10
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- ISBN: 5–7720–0215–5
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Експансія-I». Краткое содержание книги:
… Радянський розвідник Максим Максимович Ісаєв (Штірліц) передає з франкістської Іспанії у Центр цінні відомості про таємні переговори Аллена Даллеса з начальником управління «Армії Сходу» генерал-лейтенантом вермахту Геленом.
Автор розповідає про події кінця 40-х років, коли почав закладатися союз нацистських злочинців СД і гестапо з ЦРУ.
Запитання. — А хіба сам Шторер не міг цього зробити?
Відповідь. — Рівень достовірності інформації в рейху визначався не критерієм істини, а лише тим, хто стояв ближче до того чи іншого керівника. Оскільки я був вхожим до Ріббентропа, фон Шторер вважав, що той прислухається до моїх слів більше, ніж до його.
Запитання. — Посол фон Шторер був надзвичайним і повноважним міністром рейху. А ви — лише штандартенфюрером… Полковник і начебто маршал. Хіба це логічно?
Відповідь. — Якби рейх було побудовано на основі логічних посилань, думаю, що зараз я допитував би вас, а не ви мене.
Запитання. — Не відвертайте уваги на подробиці, нас цікавить ваша операція проти його високості герцога Віндзорського.
Відповідь. — Після того як я зустрівся з моїм іспанським знайомим і обговорив контакти в Лісабоні, я виле…
Запитання. — З ким ви зустрілися в Мадріді?
Відповідь, — Наш аташе по зв'язках з іспанською секретною службою запросив до себе на вечерю чотирьох вищих офіцерів з розвідки Франко.
Запитання. — Імена?
Відповідь. — Я не певен, що ці пани виступали під своїми справжніми іменами, найімовірніше вони користувалися псевдонімами, іспанці дуже інтригабельні і недовірливі. Проте доти, поки ти не доведеш їм свою значимість, можливості й свою готовність допомогти їм у їхніх ділових операціях… Як я пригадую, там був генерал Серхіо Оцуп, підполковник Еронімо та полковник Гонсалес, цей не приховував свого справжнього імені, бо ми його знали ще в пору підготовки повстання Франко, і генерал… Ні, я не пригадую четвертого імені… Ми обговорили проблему…
Запитання. — Ви відверто сказали їм, що їдете в Лісабон викрасти члена королівської фамілії Великобританії?
Відповідь. — Я відверто говорив про це, розмовляючи з кожним окремо, після того як товариство розділилося на групи… Так, я кожному говорив про це зовсім відкрито.
Запитання. — Ніхто з ваших співрозмовників не висловив сумніву щодо допустимості такої акції?
Відповідь. — Ми професіонали, ми ж робили свою роботу…
Запитання. — Отже, професіоналізм дозволяє забути норми міжнародного права?
Відповідь. — З погляду міжнародного права, ви не можете мене допитувати, бо я — військовополонений.
Запитання. — Ви вважаєте себе військовополоненим? Це ще треба довести. І довести можемо тільки ми. Від нас залежить, вважати вас полоненим чи заарештованим нацистським злочинцем. Продовжуйте.
Відповідь. — Діставши ряд нових контактів у Лісабоні, я виїхав туди, орендувавши потужну американську машину. Мої люди в посольстві найняли для мене апартамент у домі багатого емігранта з Голландії, єврея за національністю, людини антинацистських переконань…
Запитання. — Як його звати?
Відповідь. — Не пам'ятаю.
Запитання. — Ви пам'ятаєте. Ви не хочете назвати його їм'я, чи не так?
Відповідь. — Я не пам'ятаю.
Запитання. — Гіммлер знав, що ви зупинилися в домі єврея?
Відповідь. — Ні. Я не мав права контактувати в роботі з євреями.
Запитання. — А коли б він дізнався про це?
Відповідь. — Я сказав би, що мені це й на думку не спало.
Запитання. — А ваш хазяїн знав, що ви з РСХА?
Відповідь. — Звичайно, ні. Мене відрекомендували йому як швейцарського комерсанта.
Запитання. — Чому ви вирішили зупинитися саме в голландського єврея, а не в іншому домі?