Книга пригод 3

— Та добре вже, піду, — великодушно погодився помічник.

— Ти нічого тут не бачив? — спитав шкіпер, перебравши у нього кермо.

— Анічогісінько, — запевнив помічник.

Шкіпер замислено похитав головою і струснувся, бо хвиля оббризкала його з голови до ніг.

— Я шкодую, що втопив нашого кота, Діку, — сказав він.

— Більше ви його не побачите, — заявив Дік з переконаністю людини, яка вжила всіх заходів, щоб передбачення її здійснилися.

Він пішов униз, а шкіпер споглядав, як кок, готуючи сніданок, бігав між камбузом і кубриком з казанками, мов заправський циркач.

Трохи згодом, поставивши до керма Сема, шкіпер пішов униз і за сніданком розповів, що довелося йому пережити вночі.

— Можете мені повірити, сер — ви більше не побачите привида кота, — запевнив кок. Його мучила совість. — Мабуть, він підійшов і потерся об вашу ногу, аби показати, що прощає вам.

— Сподіваюсь, він знає, що я його зрозумів, — зітхнув шкіпер. — Хай бідолаха заспокоїться й більше не приходить.

Шкіпер мовчки доснідав і вийшов на палубу. Вітер не вщухав, і він очолив матросів, які намагалися закріпити порожні бочки, що каталися посеред судна. Шхуну знов гойднуло, бочки знову покотилися й налетіли на дві скрині, які стояли одна на одній. Верхня зсунулась і впала. Сатана, що сидів у нижній скрині, знетямившись від страху, вискочив на палубу і дав волю своїм почуттям. На виду у переляканого шкіпера він тричі оббіг палубу й почав четверте коло. Аж тут великий порожній ящик, який матроси поставили сторч саме перед його появою, впав і прищемив йому хвоста. Сем кинуся рятувати Сатану.

— Стій! — загорлав шкіпер.

— То що? Не треба його піднімати? — спитав матрос.

— Ти бачиш, що там, під ним? — хрипко пробелькотів шкіпер.

— Під ним, сер? — перепитав розгублений Сем.

— Кіт! Ти що, не бачиш кота? — вигукнув шкіпер, який не зводив очей із Сатани, відколи той вискочив на палубу.

Сем повагався хвилинку й заперечливо похитав головою.

— Ящик упав на кота, — сказав шкіпер. — Я бачу його ясно й виразно.

Він міг би додати, що не тільки бачить, але й чує його ясно й виразно, бо Сатана гучно волав, прикликаючи своїх друзів на поміч.

— Дозвольте підняти ящика, сер, — озвався один із матросів. — Може, тоді видиво щезне.

— Ні, не руште з місця! — заперечив шкіпер. — Удень мені вже не так страшно. Ну й чудасія! Невже ти, Семе, нічого не бачиш?

— Я бачу ящик, сер, — обережно відповів Сем, — а з-під нього стирчить смужка іржавої бляхи. Може, це здалося вам котом, сер.

— Може, це мені ввижається, сер, — затинаючись, мовив кок, — але я бачу щось туманне. Ти ба! Воно вже зникло, — докинув він і потупив очі.

— Ні, воно не зникло, — заперечив шкіпер. — Там сидить дух Сатани. Ящик прищемив йому хвоста. І він репетує, мов несамовитий.

Матроси вдавали, що вражені до краю таким чудом, а Сатана, який намагався вивільнити свого прищемленого хвоста, лаявся, на чому світ стоїть.