Книга пригод 3

— Звичайно, не заперечує! — дружно вигукнули матроси.

Діставши таким чином дозвіл, Сем узяв свердло і зробив скриню придатною для мешкання Сатани, а той, переконаний, що його усувають, аби звільнити місце для суперника, чинив шалений опір.

— А тепер приважте чимось віко! — звелів Сем, переконавшися, що замок скрині зламано. — А ти, Біллі, посади нового кота в комірчину. Хай посидить там, доки ми відпливемо. Бо йому кортить додому…

Юнга так і зробив, і двійник Сатани страждав у одиночному ув'язненні, аж поки судно вийшло з гирла Темзи. Тоді він вискочив на палубу й мало не розпрощався зі своїм земним існуванням, наміряючись стрибнути за борт і доплисти до, здавалося, близького берега. Кілька хвилин він гасав, мов несамовитий, по палубі, а потім, ставши на кормі, жалібно занявчав, дивлячись, як зникає вдалині його рідне місто.

— Що діється із нашим Сатаною? — спитав, удаючи подив, помічник, якого втаємничили в змову. — У нього наче тягар на душі.

— Скоро в нього буде тягар на шиї, — похмуро відповів шкіпер.

Не минуло й трьох годин, як шкіперове пророцтво збулося. Він вийшов на палубу, похмуро оглядаючи останки папуги, чий багатий лексикон був гордістю її власника. Не кажучи ні слова, шкіпер викинув їх за борт, а потім, схопивши ні в чому не повинного кота, який ішов за ним, сподіваючись, що йому дадуть обідати, видобув половину цеглини з прив'язаною мотузкою і зашморгнув нею шию нещасливця.

Екіпаж, страшенно вдоволений тим, що його витівка вдалася, став бурхливо протестувати.

— Такого кота, сер, на «Жайворі» ще ніколи не було! — віщо проголосив Сем. — Він приносив нам щастя.

— Чхав я на ваші бабські забобони! — безжально відрубав шкіпер. — Якщо він вам дорогий, цей кіт, то виловіть його.

Він підступив до корми й пошпурив сердешного новоприбульця за борт. Пролунав плеск, на поверхню випливли дві-три бульки, і кіт пішов на дно морське.

— От і все, — сказав, одвернувшися, шкіпер.

Сем похитав головою.

— Тому, хто вбив чорного кота, це так не минеться, — застеріг він. — От побачите.

Шкіпер, якому злість у ту мить забила памороки, зразу ж забув ці слова, але наступного дня вони зринули в його пам'яті. Вночі повіяв дужий вітер, линув дощ. Матроси бігали по палубі в дощовиках, а внизу юнга, виконуючи обов'язки тюремника, обслуговував невдячного в'язня.

І раптом кок, жахнувшись, побачив, що з носового люка на палубу вискочив Сатана. Біллі, що вибіг слідом за ним по трапу, не встиг його схопити, і кіт почимчикував до капітанської каюти. Матроси остовпіли: їхній план провалився! Аж тут кота перейняв Сем. Незважаючи на гучні протести Сатани, він схопив його і сховав під своїм мокрим дощовиком.

Почувши котяче нявкання, шкіпер, що саме розмовляв з помічником, здригнувся, мов підстрелений, і сполошено озирнувся.

— Діку, ти чуєш кота? — спитав він.

— Кота? — перепитав помічник, наче з великого дива.

— Мені здалося, десь нявчить кіт, — збентежено сказав шкіпер.