Пісня Соломона
- Автор: Моррисон Тони
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: ВП «Юніверс»
- ISBN: 966-8118-46-4
- Переводчик: Олег Богданович Король
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Пісня Соломона». Краткое содержание книги:
Купивши цей старий автомобіль, Дояр злинув духом. Мандрівка стала подобатися: чужі люди допоможуть тобі й підкажуть, що робити. А які привітні, які щедрі (може, не маєте де переночувати? може, хочете дізнатися, де тут гарно попоїсти?). Так, недарма йде слава про гостинність південців. Цікаво, чому чорношкірі покидають Південь? Куди тільки зайдеш — жодного білого лиця. А що вже тутешні негри — навіть не уявиш приємніших, великодушніших і достойніших людей, ніж вони. Ставляться до Дояра так, як на те заслужив. І милі вони не задля пошани до батька, що лишився вдома, не задля пам’яті про діда, як ото було в Данвіллі. Тепер, сидячи за кермом, Дояр почувався набагато краще. Тепер він був сам собі пан. Робив, що заманулося. Спинявся й пив холодне пиво, коли був спраглий. Навіть у цій сімдесятип’ятидоларовій розвалюсі виразно відчував свою міць.
Тут треба було уважно придивлятися до знаків і дорожніх таблиць, бо Шалімар не був позначений на карті фірми «Тексако», а чиновник у філії Американської автомобільної асоціації не міг дати нечленові докладний опис дороги. Дав хіба що карту й вділив кілька загальних вказівок. Хоч Дояр і пантрував дорожніх знаків, а все-таки не дізнався б, що вже приїхав, що вже на місці, якби не клиновий пас, який ввірвався акурат перед Соломоновою крамницею, у самому середмісті, осерді Шалімара, що в штаті Віргінія.
Дояр рушив до крамниці. Кивнув чотирьом чоловікам, що сиділи надворі на ґанку, обійшов зграйку білих курей, що крутилися під ногами. Всередині були ще три чоловіки. Четвертий — крамар за прилавком, мабуть, сам Соломон. Дояр ввічливо попросив дати пляшку холодного пива.
— У неділю пивом не торгуємо, — відповів крамар — мулат з рудим, уже посивілим волоссям.
— О, я й забув, що сьогодні за день, — усміхнувся Дояр. — То дайте шипучку. Содову. Маєте лід?
— Є вишнева шипучка. Годиться?
— Дуже добре. Годиться.
Рудий підійшов до кута кімнати й відчинив дверцята допотопного холодильника. За довгі роки підлогу вижолобили й вичовгали ноги відвідувачів. На полиці було небагато консервів, зате не бракувало мішечків, баночок і пачок з продуктами, що псуються — скоро чи не дуже скоро. Хазяїн видобув із холодильника пляшку з чимось червоним, витер її об фартух і подав Дояреві.
— П’ять центів, якщо вип’єте тут. Сім центів, якщо візьмете з собою.
— Вип’ю тут.
— Ви тільки-но приїхали сюди?
— Так. Поламалася машина. Чи є тут поблизу майстерня?
— Нема. Взагалі-то є, але це кілометрів вісім звідси.
— Вісім кілометрів?
— Еге ж. А що там зіпсувалося? Може, хтось із нас полагодив би. Ви куди їдете?
— До Шалімара.
— То ви приїхали.
— Як? Це Шалімар?
— Так, Шалімар.
Крамар вимовив це слово як «Шалімон».
— То й добре, що авто поламалося саме тут, — засміявся Дояр. — Бо інакше я б таки не потрапив куди треба.
— Ваш приятель теж ледве сюди потрапив.
— Мій приятель? Хто?
— Шукав вас. Приїхав сьогодні рано-вранці й питав за вами.
— Чи назвав він моє ім’я?
— Ні.
— То звідки ви знаєте, що він питав за мною?
— Він сказав, що шукає приятеля у костюмі-трійці кольору кави з молоком. Ось такому.
Рудий вказав на Дояреву одежу.
— А як він виглядає?
— Темношкірий. Приблизно вашої будови. Високий. Худорлявий. Що з вами? Вам недобре?
— Так. Тобто ні. А... як його звати?
— Не сказав. Спитав тільки про вас. Здалеку приїхав, аби зустрітися з вами. Це знаю напевне. Керував «Фордом» із мічиганськими номерами.
— Ви певні, що мічиганськими?
— Звичайно, що певен. Він мав зустріти вас у Роаноку?
З подиву Дояр витріщив очі.
— Я ж бачив ваш номер на машині, — пояснив крамар.
Полегшено зітхнувши, Дояр сказав: