Танець недоумка
- Автор: Павлюк Ілларіон
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-720-3
- Переводчик: Ростислав Мельників
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Танець недоумка». Краткое содержание книги:
По її щоках знову покотилися сльози. Вона стала кусати губи так сильно, аж я побоявся — прокусить.
— О Господи, Ірмо… Не можна так злитися на себе за емоції. Плач, якщо боляче.
Вона затулила обличчя руками. Потім витерлася долонями й глибоко вдихнула.
— Усе нормально. Дякую.
Я обвів поглядом моторошний морг з однаковими тілами.
— І тут усі трупи — цей ваш Нейтан?
— Ні. Різновидів химер декілька. Тієї ж Розалін, що ти її вже знаєш як цвіль, тут лежить приблизно з двадцять копій. Але Нейтан, звісно ж, популярніший… О Господи, що я кажу… Та якщо я не жартуватиму, то просто здурію…
УРЯДОВА АГЕНЦІЯ КОСМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.
ОБ’ЄКТ № 00
БОРТОВИЙ ЖУРНАЛ.
РОЗАЛІН ДІЛАН
ПОВІДОМЛЕННЯ ДЛЯ ФРЕГАТА «АРТИЛЕРИСТ ГАНС»
Услід за п’ятирядковим титром на моніторі з’явилася красива жінка років тридцяти п’яти. Якби я не прочитав ім’я, ніколи б не впізнав у ній ту, що була зображена колонією цвілі. Високі вилиці, гарні мигдалеподібні очі, округле чоло, акуратний ротик… Вона могла би працювати провідницею на міжзоряних рейсах, і всі б оглядалися на неї й думали: «Ну чому стюардеси такі вродливі!». Але Розалін була зовсім не стюардеса, а фахівець з інопланетного життя. Замість фешенебельних лайнерів вона літала на бляшанках, як‑от «Артилерист Ганс». А замість яскравого блайзера й капелюшка-таблетки на Розалін була нейлонова футболка кольору «койот» з темними плямами під пахвами й пара армійських жетонів на шиї.
Розалін сиділа в невеликій кімнаті, схожій на ту, в якій і ми з Ірмою, — стандартний офіцерський кубрик. Кошмар, пережитий за останні тижні, геть-чисто (і, здавалося, назавжди) стер з її обличчя миловиду усмішку, опустивши куточки губ, і наклав під очі глибокі землисто-сірі тіні. Я б не здивувався, якби з’ясувалося, що Розалін не тридцять п’ять, а, скажімо, двадцять сім чи менше.
«…Ми утримуємо менше половини будівель, — казала Розалін. — І тільки за цю добу втратили шістьох людей…»
Цієї миті у двері за її спиною постукали. Вона здригнулась, але не озирнулася. Нервово зітхнувши, дівчина відкашлялася в кулак і продовжила.
«Природа химер залишається за межею нашого розуміння… Спершу ми вважали їх клонами полковника Нейтана Гоґа та інших зниклих, — у двері знову наполегливо постукали, змусивши Розалін засоватися на стільці. — Але химери стали змінюватися. Тепер вони набагато небезпечніші…»
З-за дверей раптом пролунав мелодійний жіночий голос: «Розалі-ін! Ти там?».
Дівчина ще раз болісно відкашлялася й поспіхом продовжила — здавленим голосом, зриваючись на фальцет: «А тепер — до головного… Як я вже казала, ми виявили ключ до причини загибелі місцевої цивілізації. А вчора нам нарешті вдалося культивувати мутаген у лабораторії. По суті, це одноклітинні мікроскопічні гриби…»
Двері несподівано затряслися від потужного удару, так ніби там стояла не жінка, а, щонайменше, ведмідь. Полімер тріснув, але витримав.
«РО-ЗА-ЛІН!!!» — у красивому жіночому голосі тепер чітко дзвеніла лють.
Розалін нервовим рухом розмазала по лобу великі краплини поту і здивовано подивилася на долоню. Потім її погляд повернувся до об’єктива. «Це моя мама… — сказала вона якимось тьмяним, розгубленим тоном. — Вона померла… Ще на Землі…»
Новий удар із брязкотом вигнув двері, і тепер вони трохи нагадували зім’яту пивну бляшанку. Розалін втягла голову в плечі й тихо скрикнула. Двері, попри свій жалюгідний вигляд, іще трималися на завісах. Я мимоволі відірвав погляд від екрана й озирнувся й собі на дверний отвір. І тільки зараз помітив, що вхідних дверей в приміщенні немає взагалі. Тільки обірвані завіси по-сирітському стирчали з лутки, погнуті й викручені. «Це її кубрик», — і від цієї думки в животі стало холодно, як у морозильній камері.
На екрані Розалін опанувала себе, опустила очі й, ковтнувши слину, стала поспіхом дочитувати заздалегідь написаний текст.
«Мутаген, за допомогою якого можна створювати універсальних, непереможних солдатів — це найдосконаліша в історії зброя масового ураження. Ми усвідомлюємо, яка ціна такого відкриття. Саме тому вимагаємо негайної й безумовної евакуації всього персоналу…»