Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Звичайно, такий розвиток подій не може не турбувати Кремль, оскільки це означає втрату його впливу на Україну. А саме тепер, коли відбувається переділ сфер світового впливу між Росією та США і їхніми спільниками, це було б украй невигідно Москві. І тому в Сочi вона вимушена була поступитися хоча б у малому, щоб не втратити більшого. Отож Сочинська зустріч стала першою в українсько-російських відносинах, коли українська делегація займала сильніші позиції, ніж російська.
Багато хто тоді не знав, що офіційна Москва на тих переговорах справді хотіла нав’язати нашій країні пункт про розміщення штабу ВМС України. В документах, які привіз ще в березні Олег Сосковець, називався Донузлав. Одначе українська делегація виконувати бажання колишнього “старшого брата” не стала.
Якоюсь мірою заспокоїли й заяви Президента України Леонiда Кучми під час його перебування в Севастополі 22 серпня. Президент, зокрема, сказав, що “ми в Сочi з Борисом Єльциним вирішили, що штаб Військово-Морського флоту повинен бути в Севастополі — з цього треба виходити перш за все, а далі — з Військової доктрини, причому з умовою: як краще зробити нашому військовому флотові... Що значить сьогодні піти звідси штабові українського флоту? Це неможливо ні з якого погляду — передусім соціального. Тут же люди! Куди? В землянки? Чи ставити намети? (“Крымские известия”, 28 серпня 1995 р.).
Обнадiйливими були висловлювання Леонiда Кучми про наш флот. У той день Президент заявив, що “нам усім хочеться мати свій флот, який не було б соромно називати флотом, це наше завдання” (“Крымские известия”, 28 серпня 1995 р.).
Але перемоги, як стало зрозуміло пізніше, ніякої не було. Протиріч виявилося багато. Незабаром маятник хитнувся знову в бік Кремля. Проблема ЧФ була своєрідним iндикатором загального стану українсько-російських відносин і сили позицій кожної зі сторін. Коливання цього маятника — від успіхів до невдач і навпаки — визначалися таємними політичними іграми, міжнародною активністю обох країн та конкретними iнтересами їхніх лідерів на момент чергової зустрічі делегацій, які займаються поділом ЧФ. Посилення позицій Росії негайно призвело до утвердження її тону на переговорах. Загальну суть протиріч можна було висловити так: РФ хотіла одержати все, а Україна — віддати якнайменше, зберігши максимум. Зрозуміло, такий варiант був неможливим, але кожна зі сторін прагнула наблизитися до своєї формули.
У Росії шансів було більше. Наближалася зима, а крани, які відключають нафту і газ, що йдуть в Україну, були на російській території. В Москві добре знали, що, опинившись між двома вогнями, українське керівництво насамперед вибере з двох бід меншу: краще поступитися частиною інфраструктури, ніж залишити країну без світла й тепла. Разом з тим жив і “тіньовий” погляд. Тактикою України мало стати максимальне затягування переговорного процесу. Розрахунок був простий: сьогодні позиції Росії сильні, а завтра все може змінитися. Їй загрожує внутрішній розкол. Дехто, зокрема й з-поміж нас, прогнозували в найближчому майбутньому “парад суверенітетів” російських автономій, внаслідок чого РФ втратить свій статус наддержави. І тоді можна буде спокійно вирішити проблему ЧФ так, як це треба Україні.
А поки що Угода не мала практичної реалiзацiї. Хоча в штабі ВМС усе ж прогнозували варіант, що адмірал Балтiн в один із днів раптом може заявити, щоб ми взяли свою частину кораблів уже завтра. Тому управління кадрів ВМС України терміново провело “ревізію” особових справ офіцерів та мічманів, внаслідок якої було взято на облік усіх військовослужбовців, які мають практичний досвід служби на кораблях. Переважно це офіцери штабу та управління. За найкоротший строк їх було розписано по екiпажах, які мали перейти до українських ВМС від Чорноморського флоту після поділу. Так що скоро штаб міг спорожніти.
Таку перестановку кадрів зумовив гострий дефіцит офіцерів і мічманів. Незважаючи на скорочення частин ЧФ, український флот так і не поповнився бажаючими. Причини були ті ж — низький рівень грошового забезпечення, а також безперспективність одержання житла (за півтора року не закладено жодного житлового будинку). Ці самі причини змушували досвідчених офіцерів звільнятися в запас.