Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Може, й про всі ті труди у свій час спогадаємо радо!
Станьмо ж, скільки є в нас духу, до опору! Здригнемося - біль візьме гору; мужньо супроти нього поведемось - візьмемо гору над ним. Нині ж більшість людей тільки те й роблять, що на себе самих накликають біду, замість того, щоб їй опиратися. Якщо спробуєш якось вислизнути з-під того, що нависло над тобою, що пригнічує тебе, давить, то воно все одно наздожене свою жертву й ще тяжче наляже на твої плечі. А коли, навпаки, зупинишся і збереш у кулак усю свою волю, то відштовхнеш його від себе. Скільки-то ударів п'ястуками і по обличчі, і по всьому тілу дістають атлети! На які тільки муки не йдуть вони заради слави і терплять ті муки не лише тому, що б'ються, але й для того, щоб битися: самі їхні вправи - не менша мука. Отак і ми намагаймося перемогти всяке лихо. А нагородою буде не вінок, не пальмова гілка, не сурмач, що закликає до тиші, перед тим як оголосити наше ім'я, але доброчесність і стійкість духу, і здобутий на майбутні часи спокій,- тільки-но в першому ж бою подолаєш фортуну.
«Як мені допікає біль!» - А хіба менше допікатиме, коли сприйматимеш його, мовби ти був не чоловіком, а слабкою жінкою? Як ворог найбільшої шкоди завдає тим, хто показує перед ним спину, так і будь-яка випадкова біда найважче налягає на того, хто відступає, пробує втекти від неї. -«Але ж таки справді нелегко!» - Ба, а хіба ж ми обдаровані силою для того, аби зносити легке? Яку б ти волів хворобу - тривалу а чи коротку, зате навальнішу? Якщо хвороба тривала, то вона точиться з перервами, дає нам змогу видужати, дарує чимало часу, адже мусить то наростати, то йти на спад. А при короткій і стрімливій хворобі станеться одне з двох: або вона сама перегорить, або й ми згоримо разом з нею. Бо яка ж тут різниця, кого не буде: її чи мене? Біль закінчиться в одному й другому випадку.
Корисно також зосередитись на чомусь іншому, відвернути увагу від болю. Думай над тим, що ти зробив чесно, сміливо, побесідуй сам із собою про добрі сторони життя. Старайся пробудити у своїй пам'яті те, що ти найбільше подивляв. Тоді й постануть перед тобою різні сміливці, що здобули перемогу над болем: і той, хто продовжував читати книжку саме в час, коли йому вирізували набухлі, вузлуваті жили, і той, хто не переставав сміятися, коли розлючені тією зухвалістю мучителі випробовували на ньому всі знаряддя своєї жорстокості. То хіба ж того болю, що переможений був сміхом, не переможеш розумом? Говори тепер що хочеш і про нежить, і про нестримний кашель, який мовби вириває по частинах нутрощі, і про гарячку, що випікає саме осердя, і про спрагу, й про руки та ноги, що їх у різні боки викручує у суглобах,- усе це ніщо в порівнянні з вогнем, дибою, розпеченим залізом, яке прикладають до набряклих ран, щоб вони знову відкрились, поглибшали. Але й під такими катуваннями дехто не застогнав; мало того: не попросив пощади; мало того: не відповів жодного слова; мало того: сміявся, та ще й від душі. Чи треба тобі ще чогось, аби покепкувати з болю?
«Але хвороба не дає мені нічого робити, відірвала мене від усіх занять».- Недуга оволоділа твоїм тілом, а не душею. Бігунові, скажімо, відніме ноги; шевцеві чи ковалеві - руки. Та якщо ти звик послуговуватися передусім розумом, то й далі будеш дораджувати, навчати, слухати інших, сам учитися, дошукуватися правди, пригадувати. Зрештою, чи вважаєш, що то не діло - стати терпеливим у хворобі? Докажеш, що недугу можна подолати або принаймні гідно її перенести. Повір, навіть ліжко хворого може дати простір для доброчесності. Не лише зброя і поле бою здатні засвідчити чиюсь безстрашність і завзяття: навіть на постелі видно, хто хоробрий. Ось тобі заняття: мужньо опиратись недузі. Якщо вона не зламає тебе, якщо не плазуватимеш перед нею, значить, ти подаєш чудовий приклад стійкості.- «Так, справді була б можливість прославитись, якби й хворі мали свого глядача!» - А ти приглядайся до себе сам, ти сам себе похвали!
Щодо насолод, то вони бувають двох видів. Тілесним насолодам хвороба, щоправда, стоїть на заваді, але ж вона їх не усуває, а коли розсудиш по правді, то навіть загострює. Приємніше пити, коли ти спраглий, їсти - коли голодний; від чого ти якийсь час стримувався, до того й берешся пожадливіше. А вже коли йдеться про душевні насолоди,- а вони набагато більші й певніші,- то в них не обмежуватиме хворого жоден лікар. Хто віддасться їм, хто збагне їхній чар, того вже не приваблять чуттєві ласки.- Ой же нещасливець, той хворий!» - Чому ж то? Чи тому, що не розтоплює снігу у воді, не підтримує студеності змішаного в опуклому дзбані напою, докидаючи туди крижинок? Чи, може, тому, що не розкривають для нього тут же, за столом, лукрінських устриць(2), не оточує його при обіді юрба кухарів, що разом з наїдками тягнуть до столу ще й жа-рівниці?.. От до чого ми дійшли у своїх забаганках та розкошах: щоб не охолола їжа, щоб не надто слабо подразнювала нам примхливе піднебіння, яке вже втратило чутливість, услід за готовими стравами йде кухня! «Ой, бідолаха той хворий!» - Тому, що їсть, скільки може перетравити? Тому, що перед ним не покладуть цілого кабана, аби міг ним помилуватися, а тоді відіслати назад, бо його м'ясо, бач, надто дешеве? Тому, що не нагромадять на таці птичих грудинок, бо від цілої птиці його вже нудить?.. То що тут поганого? їстимеш, як хворий, радше - як здоровий.