Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
15. Кіно і Платон. Пригадуючи кінофільм або розповідаючи про нього комусь іншому — щó ми бачимо в цей час внутрішнім зором або, ліпше сказати, очима пам'яті? Ряд картин, не обов'язково розміщений у тому самому порядку, в якому він постав перед нами при перегляді. Се можна порівняти з колодою карт: режисер пропонує нам колоду, в якій карти розташовуються у зростаючій послідовності, від шістки до туза, тобто у відповідності з режисеровими уявленнями про цілісність. У нашій пам'яті ці карти перетасовуються і розташовуються, відтак, у довільному порядку, а деякі з них губляться, падаючи на підлогу. Вслід за дамою іде шістка, а за нею валет або дев'ятка. Жодного тобі уявлення про ієрархію! І все ж цей очевидний безлад також тримається на певному стрижні. Наша розповідь — бліде, нечітке, багато в чому неточне, але все ж відтворення первісної послідовності картин, забарвлене індивідуальними трактуваннями і розгадками режисерового задуму. Переглядаючи фільм удруге, через певний проміжок часу, ми дивуємося, зустрічаючи знайому сцену зовсім не на тому місці, де вона, на нашу думку, мусила б бути. І досить неохоче з цим погоджуємося. Подібні метаморфози відбуваються і з нашими снами, і зі спогадами назагал, які, подібно до кінофільма, є зразками згущеного часу. Відмовляючись від нашої свідомої участі, пам'ять робить неперервний і необоротний час дискретним і повторювальним. Можна припустити, що існують стійкі форми подібної роботи, та що саме їх мав на увазі Платон, розповідаючи про архетипи.
16. Нічний осінній рок. Слухаючи старі рок-групи, такі, скажімо, як «The Doors», «Led Zeppelin» або «Pink Floyd», раптом ловиш себе на думці, що се вже глибока історія. Отож, наша юність, просякнута їхньою музикою, — теж історія і ми непомітно для себе зістарілися? Адже багатьох із тих, хто грав сю музику або слухав її разом з нами, уже немає серед живих. Але ж ся музика, навіть запиляна на мільйонах адаптерів, залишається для нас новою і живою, майже тотожною тій, якою ми почули її уперше. Чим, у такому разі, є історія — отим «майже»? Ледь помітні спотворення улюблених ходів і фраз, щось на кшталт зморшок, які торкнулися коханого обличчя; деякі речі перестали подобатися взагалі, деякі викликають сміх і бажання спародіювати їх, ще інші, до яких ми давніше залишалися індиферентними або ледь «теплими», тепер стали найулюбленішими — поруч із тими, які й не переставали ними бути. Отже, історія — се не радикальна переміна або, точніше, заміна одних речей іншими; се певна передислокація, подібна до перестановки шахових фігур у одній і тій самій партії, при чому деякі постаті зникають, а нові не можуть з'явитися аж до кінця от сеї гри. Історія закінчується разом з нами. І як би не набив оскому цей образ, але ми продовжуємо жити при світлі погаслих зірок і орієнтуватися по них. Сьогоднішня творчість Маккартнея або Гаррісона нічим не поступається, а в дечому й перевершує їхні осягнення пори «The Beatles». Але се вже інша історія і світло їхнє — іншого кольору. Мимоволі з'являється одна не зовсім або ж цілком християнська думка: для того, щоб воскрес Христос, конче необхідний Іуда; для того, щоб ми всі могли грітися біля неспотвореного історією Леннонового світла, треба було спотвореного розуму Чепмена. Завдяки смерті істнує вічність життя.
17. Війна з речами. Я знав одного чоловіка, що майже безперервно воював з речами, при тому, що вони не нападали на нього першими. Цей чоловік постійно заплутувався у шнурах до електричної лампи або праски, горнятка з чаєм випорскували йому з рук і розбивалися вдрузки, ґудзики на сорочці відлітали, ножі ламалися того ж таки дня, коли він їх купував… Згодом я довідався, що той чоловік був наркоманом, тобто відсутнім серед присутніх, солдатом небуття серед сущого. Він уже повернувся до своїх, але речі, з якими він боровся протягом недовгого напівбування, не радіють з цього приводу. Вони тужать за тим, що йому не вдалося прорватися до них, — або, принаймні, перемогти їх. Речі такі безпорадні у своїй вічній любові до минущого. Найгірше, що може статися з ними — це не розбитися або поламатися; найгірше для них — це пережити свого власника, яким би паскудним він не був з людської точки зору. Може, ще й тому слово «річ» — жіночого роду.
18. Збудуй хату. Тільки той, хто ціле життя не мав де прихилити голови, може зрозуміти і навіть відчути те неймовірне щастя, дароване самотникові після довгих безпритульних блукань і ночувань по чужих людях, нехай навіть найдоброзичливіших, по вокзалах, готелях, покинутих сторожках у лісі, кочегарках тощо; щастя: прокинутися серед ночі у власній хаті, виглянути у вікно і побачити, що там падає тихий лапатий сніг, послухати, як злегка поскімлюючи, пес вичісує бліх, а потім неквапливо доїдає рештки вечері зі своєї миски; щастя: доторкнутися рукою до теплої стіни, яку будував, захищаючись від ненатлого безмежжя та безчасу, перекриваючи доступ хаосові і релятивізму. Тільки той, хто має власну господу, може вірити в Господа і любити Його. Тільки той, хто одгородився од людей, може вийти їм назустріч. Тільки створивши собі осердя, centrum, можна одділити сакральне од профанного, побачити їхню відмінність і сущість. Якщо ж не істнує господ — тоді все дозволено. І тоді твердь розчиняється у воді, світло у пітьмі, душа вивітрюється в безвість — і нема тоді про що говорити, мовчати й говорити знову.