Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
12. Отче наш. Зриме коливання маятника викликає незримий, на перший позір, рух стрілок; отож, можна сказати, що маятникова мета полягає в обертанні стрілок. Гаразд. Але яка мета цього циклічного обертання, прообразу безмежності? Означування. Стрілки вказують на числа, які є символами годин. Добре. Але яка мета цього означування? Воно нібито надає сенс буттю, вносить розрізнення і лад у безлад та тотальність. Тільки означене, ритмізоване, структуроване вносить ясність у життя, роблячи його, відтак, стерпним — бо ж змістовним. Але ось що характерно: і знаки-символи, і ритм, і структура, і властиво, зміст, походять з-поза життя, тобто з небуття, з Нічого. Тільки щось, просотане Нічим, тільки життя, прострочене смертю є справжнім життям, реальним чимось, а не безживною імітацією. Тому, строго кажучи, кожна імітація позбавлена сенсу. Достатньо буде згадати про створення Голема. Людей не створюють, їх народжують. І тому кожна без вийнятку людина — дитина Бога.
13. Будильник. Чим довше перебуваєш у в'язниці, тим усе відшліфованішими стають твої звички, перетворюючись із роками у звичаї, а згодом і в обов'язковий ритуал. Харчування об одній і тій самій порі, прогулянки з чітко окресленими маршрутом та тривалістю, постійне і вузьке коло занять, регламентований сон. Коли ти опиняєшся на так званій свободі, то деякі з тих звичок і ритуалів забираєш із собою, гадаючи, що вони складають певну вартість; недаремно їх запроваджували з такою жорстокою впертістю. Знову проминають літа, і ти з сумним подивом, може, навіть з легкою досадою, зауважуєш, що позбувся переважної більшості невольничих звичок. Будишся, коли заманеться, голишся вряди-годи або й узагалі заростаєш кількатижневою щетиною, і навіть міцний чай та тютюн перестають приносити втіху. Таке враження, що ти — будильник з ослаблою пружиною; відчуваючи трем легкого жаху, ти приходиш до небуденного відкриття: жоден будильник не потребує самостійного накручування; більше того, якби він навіть захотів завести себе, то це виявилося б для нього неможливим. Отак його створено. Треба когось іншого. Треба влади. І ти хапаєшся за голову.
14. Безвість. Колись ми болісно очікували на звістку. Щось неймовірно важливе, щось кардинально необхідне для подальшого життя мали сповістити нам невідомі гінці незнаного короля, перевтомлені далекою дорогою і безліччю небезпек та перепон, які чигали на ній. Ми б налили їм вина, дали повечеряти і перебратися в сухе. Проте, як і завжди в подібних випадках, ніхто не з'являвся. Ми опанували сякі-такі ремесла, щоб заробляти собі на хліб; багато хто завів сім'ю і збудував для неї житло; дехто помер або збожеволів, деякі просто опустилися, переважно через надуживання алкоголю. Перші почали засуджувати останніх — і навпаки. Але стривайте, браття, чи варто це робити? Адже звістки — не було? Не було. Гінці не приходили? Ні. Часом з'являлися прояви, що видавали себе за гінців, але ми швидко навчилися упізнавати таких і проганяти їх із ганьбою. Однак жодного справжнього гінця ми так і не дочекалися. Отож, нічого не сталося? Нічогісінько. Тоді давайте радіти. Якби нам принесли звістку, наказ, доручення тощо, а ми не вислухали їх, або, вислухавши, відмовилися виконувати доручене, тоді б ми могли звинувачувати одне одного і самих себе досхочу; тоді б ми стали переступниками або навіть злочинцями. Але й сього дня, і до смерті ми будемо готові зустріти вісників і здійснити все, що від нас залежатиме, для сповнення волі того невідомого короля, який їх пошле. Хоча, правда й те, що чим ближче до старості, тим глибше ми переконуємося: найкраща звістка — це відсутність будь-яких звісток. Можливо, ті гінці загинули в дорозі. Можливо, вони заблукали або знехтували своїм завданням. Подібні обставини не залежать від нашої волі. І ми будемо жити далі, так, як жили досі, так, як житиметься, — адже більше нічого не сталося, браття, нічогісінько.