Теорія літератури
- Автор: Павличко Соломія Дмитрівна
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Соломії Павличко "Основи”
- ISBN: 978-966-500-307-6
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Теорія літератури». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
* * *
«Літературно-теоретичні та літературознавчі статті й дослідження Соломії Павличко сприяли створенню нового рецепційного клімату для трансформації нашого сприйняття української літератури і, поза всіляким сумнівом, розширили наш горизонт літературних сподівань. Інтелектуальне багатство, динамізм літературно-теоретичних пошуків, постійний творчий неспокій, непересічність мислення, наскрізь модерне світосприйняття засвідчили, що Соломія Павличко відкрила простір нових можливостей для українського літературознавства XXI сторіччя».
Марія Зубрицька
Серед численних літературних відступів «Дівчини з ведмедиком» один із найсуттєвіших — епізод про мессіра д’Орко з «Володаря» Мак’явеллі. У ньому йдеться про немотивовану, ірраціональну жорстокість Чезаре Борджія. Притча, здається, не пов’язана з сюжетом. Хоча саме в ній Ю. Шевельов побачив ключ до філософії тексту. На його думку, це паралель, яка увиразнює провідну ідею твору «про неконтрольованість людської поведінки і про суперечність між наміром і дією»[467]. Притча про мессіра д’Орко — літературна ілюстрація до історії кохання Зіни й Іполита Михайловича, в той час як історія вбивства Буцьким своєї дружини — ілюстрація з життя, однак з іншого пласту життя, ніж той, у якому живе Зіна.
У «Невеличкій драмі» Підмогильного Марта є жертвою літератури. Спочатку вона жде літературного кохання. Потім прагне кинути виклик літературі — зробити щось таке, чого література ще не описала. Читання драми Ібсена «Комедія кохання» показує, що її життєвий сюжет уже описаний. Вона прозріває. Фельдшер-філософ Роттер пояснює їй, що життя кожного разу, щомиті нове, в цьому сенсі воно ширше за літературу. Звільнення від літератури розчавило Марту. Воно стало одночасно втратою ілюзій і кохання.
Саме через літературу герої Петрова пов’язані зі своїм часом. (Через місто вони пов’язані зі своїм життєвим простором.) Його герої стають реальнішими від того, що співіснують поруч з відомими авторами. Іполит Михайлович бував удома в поета Максима Рильського, а Зінин приятель поет Хоминський навіть знайомий із Семенком. Улюблений поет Марти з «Невеличкої драми» — Володимир Сосюра.
Сам Петров усіма способами підкреслює свою непричетність до літературних рухів і мод часу. Він не приховує своєї власної іронії й до Семенка, і до цілого літературного аванґарду, втіленого в деструктивісті, антисимволісті й антиімажиністі, найлівішому серед лівих і «головному уповноваженому надзвичайної комісії у боротьбі з літературною контрреволюцією»[468] Стефанові Хоминському. В «Докторі Серафікусі» Петров уже не обмежується комічною фігурою аванґардиста, а одним каталогом, з неприховуваною іронією, перелічує всіх героїв літературного манежу, від Єфремова до Грушевського й Білецького. А підтекст: «Я до цього паноптикуму не маю жодного відношення».
Голос автора добре чути в сентенціях і парадоксах «Дівчини з ведмедиком», однак ще чіткіше він звучить у «Докторі Серафікусі». Цей твір значно далі відходить від традиційного любовного роману, що ним формально є всі романи Петрова. Розгортаючи й будуючи сюжет, автор ніби втомлюється і від роману, і від своїх героїв, есеїст і критик поступово перемагає романіста, Петров починає говорити своїм голосом, а потім уриває твір узагалі, мотивуючи це тим, що нічого цікавого вже більше не станеться.
Екзистенціальний дискурс
Інтелектуальних романістів цікавлять не так політика, час, країна з її конкретним історичним існуванням, як людина з її універсальними проблемами, людина поза історією й суспільним буттям. Такими здебільшого є герої Петрова й Підмогильного. Вони живуть у Києві 20-х років у часи НЕПу, українізації, безробіття (а також дедалі більшого політичного тиску режиму, про що не згадується), працюють на курсах, заводах, в університеті, лабораторії, літературній організації, однак водночас вони вирвані зі свого часу й зосереджені на екзистенціальних проблемах людського існування. У Підмогильного історичні обставини рельєфніші, але вони служать тільки фоном дії.
Хоча романи і Петрова, і Підмогильного явно доміновані думкою, а бажання авторів прямо висловитися щодо низки проблем становило могутній фактор впливу на художню структуру, вони водночас були творами з любовними сюжетами, отже — психологічними.
У Підмогильного це психологічний роман у стилі Ґі де Мопасана й Оноре де Бальзака, яких перекладав український письменник[469]. У Петрова психологізм придушений інтелектуалізмом, колізія навколо почуття нагадує алгебраїчну задачу, яка в контексті людського життя може бути вирішена правильно, а може й не бути розв’язаною. Герої й Підмогильного, і Петрова здебільшого правильної відповіді не знаходять.
У романах обох авторів з’явився певний тип героя, схильного до рефлексії, самоспоглядання, зосередження на власній особі. Всі вони у свій спосіб прагнуть почуття, але це їм не і вдається. Герої Підмогильного (Степан Радченко, Льова Роттер, журналіст Городовський) мучаться від самотності й нерозуміння. «…Почуття страшної самотності, цілковитої втрати всіх зв’язків із навколишньою дійсністю»[470] починає тривожити Степана Радченка після його еротичної та літературної ініціації в місті. Це почуття невичерпне і непозбутнє. А в Городовського (головний герой «Повісті без назви») вже цілком іманентне.
467
Шевельов Ю. Шостий у ґроні… — С. 518.
468
Домонтович В. Дівчина з ведмедиком. — С. 86.
469
Дослідженню паралелізмів між «Bel ami» Мопасана й «Містом», Жоржем Дюамелем і Степаном Радченком присвячено розділ монографії М. Тарнавського «Between Reason and Irrationality. The prose of Valerian Pidmohylnyj» (Toronto, 1994. — Р. 105—143).
470
Підмогильний В. Оповідання, повість, романи. — С. 508.