Чінгісхан
- Автор: Ян Василий Григорьевич
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- ISBN: 5-301-00909-5
- Переводчик: Анатолій Шиян
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Чінгісхан». Краткое содержание книги:
— Що ти мені мелеш дурниці про якихось там жінок і халати! розлютився Кара-Кончар. — Я тобі дав п’ять золотих. Що ти зробив? Чи дізнався про все, що треба?
— Звичайно, дізнався! Якщо Назар-бобо мовчить, то хіба його дружини можуть мовчати? Вони давно все від нього вивідали, а я вивідав від них… В оцій башті-в’язниці є кілька комірок, вони приліпилися зсередини до стін, як ластівчині гнізда. А в середині башти колоди згнили і підлоги провалилися до самого підвалу.
— Щоб заодно шайтан і тебе завалив!
— Добираться до цих комірок важко, треба лізти по дерев’яних приставних драбинках, зв’язаних гнилими вірьовками. Раніше ними лазив сам сторож Назар-бобо, а тепер і він уже боїться…
Хто ж сидить у цих комірках?
— Сидять люди, які викликали гнів хорезм-шаха. А в одній комірчині, під самим дахом, ув’язнена молода туркменка…
— Кажи її ім’я! — джигіт схопив старого за плече.
— Кажуть, що ім’я її Гюль-Джамал.
— Ти зараз же проведеш мене до неї.
— Та хіба це зараз можливо? Двісті джандарів сидять біля воріт палацу, нудьгуючи без діла. Вони ждуть, на кого б кинутись, а ти хочеш прямо пройти до в’язниці! І сам потрапиш до підвалу.
— Мовчи, боягузлива душа! Іди до в’язниці і жди на мене там. Я зараз туди приїду і всіх повитрушую!..
Кара-Кончар стьобнув коня і, збиваючи куряву, помчав уздовж вузької вулиці.
Він приїхав у ту частину міста, де жили і працювали різні ремісники: ковалі, мідники, зброярі і вправні майстри кольчуг, броні, щитів. Удари по ковадлах незліченних молотків сповнювали повітря шаленим гуркотом і дзенькотом.
І тут робота йшла лише наполовину, старанно працювали тільки ремісники, які виготовляли зброю. Кому в день загибелі потрібні різні мідні тази, глечики чи нарядні прикраси для кінської збруї?
Кара-Кончар побачив натовп ковалів, що кричали і сперечались. Поява похмурого вершника викликала цікавість, і вони замовкли. Що потрібно «чорному джигітові» на вороному коні?
Кара-Кончар в’їхав у середину натовпу і заговорив палко:
— Гей ви, ковалі, залізні руки, мідні груди! Чи довго хани і беки будуть зиущатися з вас? Спершу хорезм-шах Мухаммед висотував вас податками. Він утік до Ірану з скринями, повними золота. За ним, на щастя, попленталась і злобна гієна — його мати. Тепер самозваний султан Хумар-Тегін перекинувся до наших ворогів і, напевно, їм уже розказав, з якого боку найлегше проламати стіни Гурганджа. Чи довго ви будете лупати очима і ждати, що якийсь новий султан знову продасть вас? Чого ви ждете? Ходімо до палацу, розтрощимо вщент це забруднене гніздо і заодно висадимо залізні двері в’язниці й випустимо з її підвалів в’язнів. Там сидять не розбійники і вбивці, а ті, хто говорив правду, невгодну султанові.
— Ходім, ходім! Зруйнуємо палац хорезм-шаха! — закричали ковалі. — Розвалимо в’язницю!
— Беріть молотки, беріть кліщі й зубила, беріть усе, що потрібно, щоб розклепати кайдани. Все беріть, щоб вивести з підвалу вмираючих наших братів.
Усі ковалі, і зброярі, і мідники, й інші ремісники, забравши і молотки, і мечі, і списи, грізною юрбою рушили до палацу.
Деякі джандари кинулися назустріч, намагаючись розігнати натовп. Їх побили й кинули під ноги. Поки ковалі громили палац, кілька чоловік допомагали Кара-Кончарові розчинити залізні двері в’язниці. Сторож Назар-бобо, зв’язаний, стояв тут-таки: він схлипував і клявся, що завжди дбав про ув’язнених, як про своїх дітей.
Ковалі швидко відчинили залізні двері.
Туган, що прибіг з ковалями, кричав:
— Швидше вниз, у підземелля! Там лишилися мої друзі, безсилі, осліплі від вічної темряви. Деякі не змажуть вибратися, їм відібрало ноги…
Кілька чоловік спустилося у похмурий отвір підвалу.
Звідти стали виповзати в’язні, чіпляючись один за одного, в лахмітті, брудні, з відрослими довгими нігтями, із скуйовдженим волоссям. Осліплі від багатолітньої темряви, вони стукалися головами, все обмацували руками, плачучи і сміючись, не вірячи щастю, що вони знов під небом і сонцем, серед вільних людей.
— Ідіть через базар, — кричали їм з натовпу. — Нехай всі бачать, як хорезм-шахи утримували своїх підданих! Вимагайте, щоб купці дали вам чисті сорочки й шаровари.
Кара-Кончар з палаючим факелом ступив усередину башти.
Звідти віяло холодом і вогкістю. Перед собою він штовхнув переляканого сторожа, який весь час бурмотів молитви. Той поліз по хитких східцях. Ззаду ступав Туган і по дорозі збивав молотком замки на дверях в’язнів. Жалюгідні, у дранті, жінки, виснажені й худі, виходили, хитаючись, трималися за стіни і плачучи спускалися вниз.