Жак фаталіст і його пан

— Але, кавалере, чи не міг би ти пояснити мені одну дрібницю? Яким чином у ґардеробі зник твій одяг і на його місці появився мій? Слово чести, я довго ламав над цим голову і не міг ні до чого дійти. Це викликало в мене підозріння до Аґати; мені прийшло на думку, чи вона часом не помітила обмани, і чи не діяла вона, не знаю вже, яким чином, — спільно з своїми батьками?

— Може бути, що тебе побачили, як ти йшов по сходах. Одне лише певне, що ледве ти роздягнувся, як мені принесли мій одяг і зажадали твого.

— З часом це з'ясується...

Коли ми саме отак удвох, кавалер і я, побивалися, потішали себе, взаємно обвинувачували, кляли один одного й тут таки просили пробачення, прийшов комісар; кавалер зблід і відразу вийшов. Комісар був добра людина, що часом трапляється серед них. Перечитуючи протокол допиту, він пригадав, що колись учився разом з молодим чоловіком, який мав те саме ім'я, що й я; і йому впало на думку, що я міг бути родичем або й сином його давнього товариша з колежу. А воно так і було. Перше питання, з якого він почав, стосувалося того чоловіка, який вислизнув при його вході.

— Він не вислизнув, — відповів я йому, — він просто вийшов. Це мій близький друг, кавалер Сент-Уен.

— Ваш друг! Гарного ви маєте друга! А чи ви знаєте, пане, що саме він прийшов з доносом на вас? Разом з ним був батько й інша рідня.

— Він!

— Він, він.

— Ви цілком певні того, що кажете?

— Без жодного сумніву; але повторіть, як ви його назвали?

— Кавалер Сент-Уен.

— О, кавалер Сент-Уен. То ж то воно й є. А ви знаєте, хто такий ваш друг, ваш близький друг кавалер Сент-Уен? Ошуканець, людина, сто разів упіймана на злочинах. Поліція лишає подібних людей на свободі тільки тому, що в деяких випадках має з них свою користь. Вони самі злодюги і на злодюг доносять; і, мабуть, вважається, що, попереджаючи чи викриваючи злочини, вони приносять більше користи, ніж лиха своїми власними злочинами...

Я розповів комісарові свою прикру пригоду, як вона відбулася в дійсності. Моє становище в його очах не стало від цього більш сприятливим, бо все, що мене могло б виправдати, не можна було ні належно ствердити, ні представити трибуналові. Але все таки він вирішив покликати батька й матір, суворо допитати дочку, належно вияснити справу судді і не злегковажити жодного факту, який міг би придатися для мого виправдання. Одначе він не приховав від мене й того, що коли ці люди мають добрих порадників, то влада нічого з ними не вдіє.

— Як, пане комісаре, я буду змушений одружитися з нею?

— Одружитися! Це було б занадто жорстоко для вас, я такого не припускаю; але доведеться погодитися на відшкодування, і в цьому випадкові на досить значне...