Повернутися дощем

Двадцять дев’ятого серпня рано-вранці були сформовані дві колони техніки, які мали піти двома маршрутами до рубежу Старобешеве — Новокатеринівка. Українські підрозділи чекали команди на вихід. Вони підняли білі прапори і зі зброєю та прапорами в супроводі двох БТРів зі складу збройних сил Російської Федерації вирушити «зеленим коридором». Добровольці підтримували одне одного жартами, прагнули вірити в те, що домовленості, досягнуті на вищому рівні, будуть чітко виконані, але якісь сумніви були в кожного, хоча ніхто не виказував хвилювання.

Рівно о шостій ранку до населеного пункту Многопілля, що неподалік Іловайська, прибув один російський БТР. Офіцер сповістив українське командування, що умови виходу змінено і буде лише один, новий, маршрут. Підрозділи підуть без зброї, боєприпасів і військової техніки. На питання, чому змінилися домовленості, росіянин не зміг відповісти і почав кудись телефонувати.

Колона стояла на місці, і потяглися довгі хвилини очікування, жарти зникли. Уля сиділа в кузові військового «Уралу» без тенту і спостерігала за всім, що відбувалося навколо. Попереду стояли кілька машин: перші — командирські, далі — пожежна машина, за нею — два таких самих «Урали» без тентів, позаду — машина медиків, за ними — машина з полоненими російськими десантниками, змійкою розтяглася колона техніки, яку зібрали з усіх ліній.

Минула година, а від російського офіцера не було чіткої відповіді. Стало зрозуміло, що йде затягування відходу, але залишалося питання чому. Українське командування мало вирішити, як діяти далі. Дізнавшись, що мусять іти обеззброєні, замовкли навіть найбалакучіші бійці, відчуваючи, що ворог замислив недобре. Покладалися лише на своє командування. Час наче зупинився. Ніхто навіть не думав про те, що давно не їв, що мучила спрага, бо невідомість тиснула більше, ніж прості людські потреби.

Лише о восьмій п’ятнадцять бійці дізналися, що командування вирішило йти за раніше погодженим маршрутом, зі зброєю, технікою і боєприпасами, під білими прапорами.

В один голос заревли двигуни. Колона рушила вперед, здійнявши куряву. Улянка поспіхом перехрестилася, прошепотіла: «З Богом!» і замружила очі від пилюки.

— Нарешті! — з полегшенням видихнули бійці на «Уралі».

Колона йшла вперед, ревучи різноголоссям стомленої боями та зраненої техніки.