Моє сторіччя

Цей випадок, що ним мені доведеться зайнятися, я знав не лише з газетного заголовка: «Чоловік багато років доносить на власну дружину». Але мене покликало на допомогу не саме подружжя, що постраждало від діяльності, а точніше, від наслідків діяльності органів державної безпеки, — моєї поради попросили їхні батьки. Вони потребували цієї поради, однак ще телефоном попередили мене, що не мають нічого спільного з релігією. Я ж, у свою чергу, відповів їм, що мене веде до Берліна аж ніяк не місіонерське покликання.

Господарі сиділи на дивані, а їхні тесть і теща — у кріслах, як і я. Я почув таке:

— Ми просто не можемо, не хочемо повірити в те, що пишуть газети. Але з нами відмовляються навіть говорити всі ті, кого ця ситуація торкнулася безпосередньо.

Мати дружини, на яку доносив її чоловік, сказала:

— Найбільше страждають діти, бо вони дуже люблять батька.

Батьки обох членів нещасного подружжя погодилися з тим, що їхній син і зять завжди виявляв терплячість і доброту до своїх дітей. Однак, як мене запевнили, донька й невістка завжди була сильнішою, домінувала в сім’ї, — але критичні думки про партію, а згодом і про державу висловлювали вони обоє і в цьому мали цілковиту згоду. Вони ніяк не могли визнати, скільки б їм не нагадували про це, що дуже багато чим завдячують державі робітників та селян. Ніколи ні він, ні вона (обоє — висококваліфіковані науковці) не займали би таких поважних посад, якби про них не дбала соціалістична держава.

Я спершу обмежився тим, що просто слухав. Кажуть, що це в мене добре виходить. Так я довідався, що обидва — як батько доньки, за якою стежили, відомий науковець у фармацевтичній індустрії, так і її свекор — до самого кінця співпрацювали зі Службою державної безпеки, до того ж — у відділі кадрів. Тепер колишній офіцер цієї установи, який втратив роботу, був у розпачі від того, що його зять так заплутався, адже сам він добре знав систему зсередини:

— Якби ж він вчасно сказав мені хоч слово! Я би порадив йому не лізти в цю ризиковану подвійну гру. Бо він, з одного боку, бажав лишатися лояльним до держави — і тому став інформатором, а з іншого — йому хотілося захистити від імовірних небезпек з боку тієї ж держави свою надто критично налаштовану дружину, яка завжди мала схильність до спонтанної поведінки. Це поставило його в дуже складну ситуацію. Він був надто слабким, щоб витримати такий сильний тиск. Я знаю, про що кажу. На мене теж не раз тиснули згори — після того як моя донька почала свої провокації в одній із церков дільниці Панков. Вони хотіли, щоб я розірвав із нею стосунки. Але я продовжував підтримувати її фінансово до кінця — хоча вона й зневажала місце моєї служби, називаючи його «спрутом».

Заслужений науковець скаржився на долю схожими словами. Його син жодного разу не спитав його поради. Він — досвідчений антифашист і багаторічний партійний діяч, ще з часів еміграції добре знайомий зі схожими іграми всіх надто ліберально налаштованих співгромадян та з жорсткими санкціями, які до них застосовувалися, — він би категорично радив своєму синові визначитися і стати на той або ж інший бік. «Але він мріяв про якийсь третій шлях…»