Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
За часів Першої світової, а потім і Громадянської війни та подальшої колективізації петриківський розпис занепав і тільки завдяки старанням місцевого вчителя Олександра Стативи не зник. 1936 р. О. Статива відкрив сільську школу декоративного малювання, викладачем якої стала остання петриківська чепурушка Тетяна Пата. Ця унікальна жінка, не вміючи ані читати, ані писати, навчила тонкощів своєї майстерності багатьох майстрів. Після Другої світової війни один з учнів школи, Федір Панко, створив у селі творче об’єднання «Петриківка», а потім – цех підлакового розпису.
Щоб поглянути на зразки петриківського розпису та познайомитись із майстрами, до села їдуть звідусіль. Навіть за радянських часів, коли обласний центр – Дніпропетровськ – був закритим містом, до Петриківки навідувались іноземці. Зразки славних традицій петриківського розпису представлені в художніх музеях понад 40 країн світу.
Сьогодні 45 майстрів Центру народного мистецтва «Петриківка», заснованого 1991 р., працюють тільки за власними задумами та ескізами. Найбільшим попитом користуються роботи Ніни Турчин, Валентини Деки, Катерини Тимошенко, Андрія Пікуша.
У Петриківці діє музей народної творчості, експозиція якого містить безліч шедеврів: картини, розписані предмети побуту й прикраси. Там також розташовані майстерні, у яких можна не тільки поспостерігати, як працюють художники, а й самому спробувати навчитися що-небудь малювати в петриківському стилі. І звісно, у музеї продають різноманітні сувеніри, а також майстри із задоволенням малюють вітальні листівки й індивідуально розписують прикраси для всіх охочих.
Вишивка – феноменальне явище в художній творчості українського народу. Її витоки сягають глибини віків. Про це свідчать археологічні знахідки й свідчення давніх мандрівників та літописців. Зокрема, грецький історик Геродот, якого нині називають «батьком історії», відзначав у своїх записах, що скіфи прикрашали одяг вишивкою. Важливими свідченнями існування вишивки на території південноукраїнських земель є скіфські «кам’яні баби», на яких чітко позначений орнамент вишивки на вставках, подолах і манжетах одягу.
…на Черкащині було знайдено бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., на яких теж чітко видно орнамент вишивки? Докладні дослідження засвідчили, що орнаменти вишивки скіфів дуже схожі на сучасні орнаменти Нижнього Подніпров’я. Матеріалом для вишивки в той час служили натуральні або пофарбовані нитки льону, конопель, бавовни, шовку, вовни, волосся, а також перли й дорогоцінні камені, намистини й бісер, блискітки, черепашки, золоті та мідні бляшки, монетки.
До сьогодні збереглися фрагментарні зразки давньокиївського вишивання на шкірі та тканині, датовані X–XI ст.
Розвиток вишивки на території України був складовою загальносвітового поступу цього виду декоративно-ужиткового мистецтва. У І тис. до н. е. вишивка досягла розквіту в народів, що їх ми вважаємо основними носіями давньої культури: у вавилонян, античних греків, римлян, а також в Індії, Китаї та Ірані. Особливою пишністю відзначається візантійська вишивка. Її традиції значно вплинули на вишивальне мистецтво країн середньовічної Європи та Київської Русі.
Із прикладного побутового заняття вишивка дуже швидко перетворилася на ремесло, яке потребувало неабиякої майстерності. Відомо, що школу вишивання, очевидно, першу на українських землях, у XI ст. заснувала сестра Володимира Мономаха Анна. У ній навчали майстринь, котрі вишивали речі церковного вжитку, князівський одяг тощо. Заняття вишиванням у Київській Русі вважали справою елітною, якою мали займатися тільки найкращі, найобдарованіші майстрині. Дуже популярним було вишивання як забава серед жіноцтва у родинах великих князів.
У XVI–XVII ст. в Києві, Чернігові, Корці й інших містах успішно діяли майстерні з гаптування – вишивання золотими та срібними нитками, для виготовлення яких тоненьким металевим дротиком обвивали жовту нитку під «золото», а білу – під «срібло». Окрім таких ниток, виготовляли й так звані «сканні», перевиваючи золотою ниткою зелені, рожево-червоні або чорні, а срібною – блакитні нитки шовку.