Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
В цих суперечках, що тривали роками, ніколи ще не було досягнуто згоди. Одним імпонували вишукані тиради Капітана, де величні прикметники гуртувалися в стрімкі кавалькади, а тремтіння голосу на високих нотах викликало шалені оплески; інші віддавали перевагу глибокодумним періодам Доктора, з яких поставала безліч імен і фактів, що свідчили про чималу ерудицію промовця, а сенс окремих слів був інколи таким мудрим, що збагнути їх значення могли лише одиниці.
Навіть сестри Дос Рейс — взірець одностайності в життєвих питаннях — в цьому випадку дотримувались різних поглядів. Тендітна і нервова Флорзінья захоплювалась словесною експресією Капітана, його «сяючими світанками свободи», вслухалася в модуляції його голосу, від якого фрази, здавалося, вібрували в повітрі. Кінкіна, дебела і весела Кінкіна, віддавала перевагу вченості Доктора, його старовинним словам, його патетичній манері, з якою він, піднявши вказівний палець, виголошував: «Народе! О мій народе!». Повертаючись додому з міських зборів біля ратуші або на площі Префектури, сестри гаряче сперечались про достоїнства великих представників їхнього міста і, як і всі мешканці, не могли дійти в цьому питанні якогось певного висновку.
— Я нічого не зрозуміла, але це було так чудово… — підсумовувала суперечку Кінкіна, прихильниця Доктора.
— А мене мов морозом обсипає, коли він говорить, — кидає Флорзінья на захист Капітана.
Найвизначнішими, звичайно, днями були ті дні, коли на трибуні площі Митріс де Сан-Жорже, прикрашеній квітами, Капітан і Доктор виступали з промовами, змінюючи один одного. Один — як офіційний промовець музичної групи 13 травня, що об'єднувала аматорів музики; другий — від імені гуртка Руя Барбози — осередка літераторів міста.
Інші промовці (навіть професор Жозуе, який зумів своєю ліричною балаканиною завоювати симпатії дівчат з монастирської школи) відсувалися на задній план, і наступала урочиста тиша, коли над трибуною з'являлось або смагляве, вкрадливе обличчя Капітана, одягненого в сніжно-білий костюм з квіткою в петлиці і діамантовою шпилькою в краватці, звіддаля схожого на хижу птицю, або тонкий силует Доктора, маленького, непосидющого, схожого на неспокійну канарку і одягненого в постійний чорний костюм, з-під якого виглядала сорочка з накрохмаленою манишкою та високим комірцем, в пенсне на ланцюжкові і з майже сивою головою.
— Сьогоднішній виступ Капітана був воістину водоспадом красномовства. А мова, яка мова!
— Мова гарна, але порожня. Доктор, може, і відстає в красномовстві, проте в його промові відчувалась думка. Це не людина, а енциклопедія!
Лише доктор Езекієл Прадо міг конкурувати з ними в ті винятково рідкі випадки, коли йому, завжди непробудно п'яному, вдавалося видертись на незвичну для нього несудову трибуну. Він мав також свої переваги, і що стосується юридичних дебатів, громадська думка не мала розходжень: з ним нікого було порівняти.
Пелопідас де Ассунсан д'Авіла за походженням був португальським гідальго, батьки якого прибули до Ільєуса в часи капітаній. Принаймні так стверджував Доктор, посилаючись на геральдичні папери. Оскільки це була думка історика, думка вченого, то всі сприймали її як аксіому.
Нащадок славнозвісних Авілів, чий родинний замок височів між Ільєусом і Олівенсою, доки не перетворився в похмурі руїни, з одного боку відмежовані океаном, а з іншого кокосовими пальмами, а також нащадок нікому не відомих Ассунсанів — плебеїв і комерсантів, хай буде земля їм пером, він возвеличував культ пам'яті і тих і інших з однаковим захопленням і запалом. Звичайно, про Ассунсанів Доктору було розповідати важче, оскільки предки по цій лінії залишили мало письмових пам'яток про себе, в той час коли хроніка родини Авілів була невичерпно багатою. Скромний державний чиновник-пенсіонер, Доктор жив у полоні великих фантазій — в світі давньої слави родини Авілів і славетного сьогодні Ільєуса. Про Авілів, про їхні подвиги і походження він писав протягом багатьох років об'ємну і вичерпну книжку. Що ж стосується прогресу Ільєуса, то він був його полум'яним пропагандистом і добровільним співробітником.
Батько Пелопідаса був збанкрутілим нащадком Авілів по бічній лінії. Від вельможної родини він успадкував лише ім'я та аристократичну звичку не працювати. Проте кохання, а не розрахунок, як тоді казали, спричинилось до його шлюбу з плебейкою, донькою хазяїна процвітаючої господарської крамниці. Справи в крамниці старого Ассунсана йшли настільки добре, що внук Пелопідас дістав змогу вчитися на факультеті права в Ріо-де-Жанейро.