Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання
- Автор: Зінченко І. О., Тютюгін В. І.
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: ФІНН
- ISBN: 966-8030-04-4
- Жанр: право
Электронная книга - «Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання». Краткое содержание книги:
В окремому розділі монографії наводяться матеріали судової практики, в яких вирішувалися питання кваліфікації та призначення покарання при множинності злочинів; дасться перелік збірок судової практики, у яких містяться її матеріали з кримінальних справ.
Робота розрахована на суддів, працівників прокуратури, юстиції, органів внутрішніх справ, науковців, викладачів, аспірантів та студентів юридичних навчальних закладів. Корисною вона буде і для всіх тих, хто цікавиться питаннями кримінального права та практикою його застосування.
2. Якщо за попереднім вироком особу засуджено не за один, а за сукупністю злочинів, то при застосуванні правил ч. 4 ст. 70 КК суд має враховувати покарання, призначені не за окремі злочини, а виходити з тієї остаточної (сукупної) їх міри, яка була визначена попереднім вироком за сукупністю цих злочинів.
3. Якщо за попереднім вироком особу було засуджено зі звільненням від реального відбування покарання в зв'язку з застосуванням статей 75, 79, 104 КК, а за знову проголошеним — до покарання, яке належить відбувати реально, то, як зазначено у постанові від 24 жовтня 2003 р. (п. 23), в таких випадках застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначених покарань не допускається[363]. За таких умов призначені за окремі злочини покарання застосовуються до засудженого одночасно, а кожен вирок, яким вони призначені, виконується самостійно.
Таким чином, у такому випадку складається досить своєрідна і, навіть, парадоксальна ситуація, бо, з одного боку, особа звільняється від реального відбування покарання за один зі злочинів і у неї цілком слушно спливає іспитовий строк, а. з іншого, — реально відбуває покарання за інший злочин. Оскільки одне покарання призначено «умовно», а інше «реально», тому ні поглинуті одне іншим, ні складені між собою вони бути не можуть, і суд вимушений використовувати тут принцип одночасного застосування призначених за окремі злочини покарань, причому, незалежно від того, чи належать ці покарання до одного або до різних їх видів.
Своєрідність описаної ситуації, мабуть, і призводе до того, що у судовій практиці вона далеко не завжди вирішується відповідно до закону.
Так, вироком суду від 27 липня 2004 р. М. було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі за вчинення 7 березня 2004 р. крадіжки чужого майна з проникненням у приміщення.
За матеріалами справи встановлено, що 25 травня 2004 р. М. було також засуджено за ч. 3 ст. 185 КК за крадіжку, вчинену ще 6 липня 2003 р., на 3 роки позбавлення волі з застосуванням ст. 75 КК і звільнено від відбування цього покарання з випробуванням, іспитовий строк якого становив два роки.
Остаточно за сукупністю цих злочинів суд призначив три роки і шість місяців позбавлення волі.
Таким чином, обидва злочини М. вчинив ще до засудження хоча б за один із них і за крадіжку, вчинену 6 липня 2003 р., був засуджений з застосуванням ст. 75 КК, а за крадіжку, вчинену 7 березня 2004 р., — до реального покарання.
Виходячи з встановленого, суд при призначенні покарання за сукупністю злочинів правильно застосував правила ч. 4 ст. 70 КК, але при їх застосуванні до трьох років позбавлення волі, призначених за останнім вироком до реального відбування, помилково приєднав шість місяців позбавлення волі, від реального відбування якого засуджений був звільнений за попереднім вироком із застосуванням ст. 75 КК. Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України виправила цю помилку і в ухвалі зазначила, що обидва вироки за справою М. повинні виконуватися самостійно[364].
Помилки такого роду зустрічаються на практиці ще досить часто[365]. Але, погоджуючись з тим. що на підставі чинного кримінального законодавства ні поглинення, ні складання покарань, одні з яких призначені умовно, а інші реально, неприпустимо, вважаємо, що навряд чи виправданою є і ситуація, коли засуджений реально відбуває покарання за один злочин, а за інший — у нього одночасно спливає іспитовий строк. На наш погляд, такий правовий нонсенс є ще одним доказом, який свідчить на користь внесення тих змін до кримінально-процесуального закону, доцільність яких вже раніше обґрунтовувалася.
4. Ситуація, описана у ч. 4 ст. 70 КК, може бути ускладнена і тим, що після проголошення вироку виявиться, що особа винна ще в декількох злочинах, одні з яких вчинені нею до, а інші — після проголошення цього вироку. Помилки при вирішенні цієї ситуації теж зустрічаються у судовій практиці.
Так, вироком суду від 29 вересня 2004 р. П. засуджено за ч. 2 ст. 393 КК на п’ять років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання приєднано частково невідбуте покарання за попереднім вироком і остаточно до відбування призначено п’ять років і шість місяців позбавлення волі.
363
Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 6. — С. 18.
364
Див.: (Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Концерн «Ін Юре», 2007. — С. 107–110.
Погоджуючись з рішенням колегії суддів за справою М. у цілому, вважаємо, що вказівка в ухвалі на неприпустимість застосування а таких випадках ч. 4 ст. 70 КК суперечить закону. Якщо за попереднім вироком особу умовно звільнено від відбування покарання, а за наступним покарання призначено до реального відбування, правила ч. 4 ст. 70 КК також обов’язково застосовуються з тією лише відмінністю, що у таких випадках не здійснюється зарахування того покарання, від відбування якого особу було умовно звільнено.
365
Див.: Вісник Верховного Суду України. — 2003. — № 1. — С. 28–29; 2004. — № 1. — С. 12–13; 2006. — № 8. — С. 16–17; 2007. — № 5. — С. 19–20; Рішення Верховного Суду України. — 2004. — С. 107–108; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1–2. — С. 70–72; 2007. — Вип. 4(6). — С. 29–30.