Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Історики досі сперечаються про причини першої тотальної війни в історії людства. Найчастіше вони посилаються на поділ світу на два протилежні військові табори: Антанта («сердечний союз») Британії, Франції та Росії протистояла Троїстому союзу Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (пізніше її замінила Османська імперія). Володимир Ленін наголошував на суперництві великих держав за контроль над ринками збуту та ресурсами. Інші чинники включають зростання масової політичної активності в Європі, а також військову доктрину, що підкреслювала необхідність швидкої мобілізації та важливість першого удару Усі ці причини дійсно сприяли спалаху конфлікту й нездатності держав, що воювали, завершити його, доки не минули довгі чотири роки.
Розглядаючи основні причини війни, важливо, однак, не випустити з уваги причину, що змусила Принципа стріляти в ерцгерцога в Сараєво, а Австро-Угорщину підштовхнула до рішення розв’язати війну. Цією причиною було зростання конфлікту між дедалі більш агресивним етнічним націоналізмом та ослаблими багатонаціональними імперіями. Війна, спровокована націоналістичним активістом, завдала імперіям серйозних збитків. До числа переможених потрапила не лише Австро-Угорщина, а й Османська та Російська імперії: перша повністю розпалася, у той час як останні дві втратили свої монархії та частину територій, зберігшись в іншій формі. Серед переможців були численні національні рухи, які почали будувати власні держави на руїнах колись непереможних імперських гігантів. Хоча українців важко назвати в цій війні переможцями навіть «з натяжкою», вони були серед націй, яким війна дала можливість створити свою державу.
У перші місяці й навіть роки «Велика війна» не обіцяла нічого доброго для національних меншин. Вона підняла хвилю народної підтримки керівних династій та імперської влади. Уряд Росії використав її спалах, щоб накласти додаткові обмеження на діяльність українофільських організацій. Українські діячі, яких урядовці часто називали «мазепинцями», розглядалися як потенційні агенти Габсбургів. Незважаючи на їхні запевнення в лояльності, уряд закрив українські організації, зокрема осередки товариства «Просвіта», і ті українські видання, що ще залишалися, у тому числі газету «Рада» — останній подих ліберального періоду, відкритого революцією 1905 року. Усе це знищило сподівання тих українських лідерів, які бачили у війні можливість створення єдиної автономної України у складі Російської держави. Багато хто з українських лібералів прийняв нейтралітет, відмовившись підтримувати будь-яку зі сторін, що воювали. Ліві радикали звернули свої погляди на Австрію, сподіваючись на те, що та зможе перемогти Російську імперію.
Для імперських російських армій війна почалася з вражаючих перемог. На півночі російські війська увійшли до Пруссії; на півдні — до Галичини та Буковини. На початку вересня вони взяли Львів, а до кінця року вже контролювали перевали Карпат, просуваючись до Закарпаття. Нові обмеження для українських організацій в імперії призвели до нападок на українських діячів в Австро-Угорщині. Російська окупація Галичини та Буковини тривала до травня 1915 року — достатньо довго, щоб показати, яке майбутнє підготували Романови для габсбурзьких українців. Окупаційна влада висунула гасло визволення та возз’єднання загальноросійської нації, через що раніше маргінальні москвофіли опинилися в центрі галицької політики. Російський уряд запровадив російську мову навчання в школах замість української і перейменував австрійський та єврейський Лемберг (польський Львув та український Львів) на російський Львов.
У той час як росіяни підтримували москвофілів, австрійці почали їх переслідувати, щойно почалася війна. Четвертого вересня 1914 року перших москвофільських діячів звезли на відкрите поле табору Талергоф біля міста Грац у Штирії. Невдовзі до них приєдналися тисячі заарештованих справжніх та уявних москвофілів та члени їхніх сімей. Серед них було багато громадських діячів — священиків, педагогів, представників освічених класів, але більшість становили прості селяни. У ході війни до Талергофу було кинуто близько 20 тисяч людей. Від холоду та хвороб померло близько 3 тисяч в’язнів. Сьогодні про трагедію галицьких та буковинських москвофілів нагадує лише назва дороги біля аеропорту Граца — Лагерштрассе, або Табірна вулиця. Інших в’язнів відправляли до табору військовополонених у Терезієнштадті (Терезин) — фортеця у нинішній Чехії, де відбував покарання Гаврило Принцип. Він помер там від сухот наприкінці квітня 1918 року, трохи більше, ніж за півроку до кінця війни, яку він допоміг розв’язати. У Канаді влада інтернувала близько 4 тисяч українців, а ще 80 тисяч зобов’язала регулярно відзначатися в поліції, розглядаючи їх як «іноземців ворожої національності». Їх приписували до «австрійців», як і всіх недавніх емігрантів з Австро-Угорщини.