Кінець світу в Бреслау

Мокк вихилив третій за нині кухоль пива й вирішив перейти на міцніші напої. Він не мав звички пити на самоті, тож замовив дві чарки ялівцівки й одну посунув у бік бармена, оскільки в барі не було жодного відвідувача. Бармен схопив чарку брудними пальцями й спорожнив її одним духом.

До шинку увійшов невисокий вуличний торговець із коробкою всілякого дріб’язку.

— Дорогі панове, золінгенські ножі ріжуть все, навіть гвіздки й гаки, — розпочав він свою тираду.

— Тут шинок. Або замовляй щось, або геть звідси, — буркнув бульдог, доводячи, що може говорити.

Торговець сягнув до кишені й, не знайшовши там жодного пфеніга, повернув до виходу.

— Гей-но! — пожвавішав Мокк. — Я цього пана запрошую. Будь ласка, ще по ялівцівці.

Торговець скинув пальто, поставив коробку на підлозі й підсів до Мокка. Бармен виконав свій обов’язок. За мить по чарках залишилися хіба що мокрі сліди на псевдомармуровій стільниці.

— Це й справді чудові ножі, — торговець повернувся до перерваної теми. — Ними можна швидко й добре порізати цибулю, хліб і ковбасу, а також, — тут чоловік змовницьки підморгнув Моккові, — пошаткувати тещу на дрібні кавалки!

Ніхто не засміявся, навіть сам жартівник. Мокк заплатив ще за дві чарки й нахилився до свого сусіда.

— Нічого я у вас не куплю. Ви мені розкажіть, як ваша торгівля, як до вас ставляться люди й таке інше. Я письменник, і мене цікавлять різні історії. — Мокк говорив правду, бо й справді занотовував характеристики осіб, з якими часто зустрічався. Не один мешканець Бреслау дорого заплатив би за інформацію з Моккового «життєпису славетних людей».

— Я розповім вам історію, як ці ножі крають залізо, — торговець не на жарт захопився.

— Але ж ніхто не різатиме ними заліза, — гаркнув люто бармен. — Навіщо комусь такі ножі?! Приходять, зарази, впихають усілякий непотріб. Твоє щастя, що цей пан тебе запросив, бо в мене ти давно б дістав копняка під зад.

Торговець спохмурнів. Мокк підвівся, одягнувся й підійшов до бармена.

— А я кажу, що такі ножі вам можуть знадобитися, — сказав він.

Продавець ножів аж почервонів від задоволення.

— Це ще навіщо? — запитав спантеличений бармен.

— Ними можна зробити харакірі, — і бачачи, що бармен не зрозумів, докинув, — або вичистити бруд з-під нігтів.

Привітний бульдог перестав бути привітним.

Ще менш привітною була погода. Сильний вітер шарпав будки екіпажів, що стояли на Вахт-пляц, і шмагав по них дощем зі снігом. Притримуючи капелюха, Мокк ускочив до екіпажа й звелів їхати на Редіґер-пляц, 2. Візник послинив олівця й повільно записав адресу в брудному зошиті. Тоді натяг на голову старомодного циліндра і вйокнув на коня. Мокк відчував, що настав той момент, коли алкоголь стає найбільш підступним, людина аж не тямиться від ейфорії, водночас почуваючись тверезою, думає чітко, не белькоче і не хитається. Налий-но собі ще, підказує демон. Мокк помітив у кутку екіпажа троянду на короткому стеблі. Нахилився по неї і наче скам’янів: то була чайна, ледь прив’яла троянда. Тоді роззирнувся навколо в пошуках аркушика з написом «Ніколи більше, Ебергард». Не знайшовши нічого, Мокк по-дружньому поплескав візника по плечу.