Аецій, останній римлянин

Майстерно накучерявлену бороду Гавденція вже щедро припорошила сивина, яку, хоч і не так виразно, помітно і в русявій чуприні Карпілія, що довгими пасмами спадає понад волячою шиєю на могутні атлетичні плечі. Грубо тесане, типово варварське обличчя Карпілія гладенько поголене — він одягнений не у звичний військовий убір, а в блакитні шати з найтоншої тканини. Оздоблені золотим ланцюгом, на якому висить велике зображення, що представляє святе обличчя вічного Гонорія Августа. Велика червона долоня міцно стискає правицю Гавденція: віднині нерозривні приязнь і єдність! Получені доми двох найсвітліших — це потуга, з якою ось-ось почне рахуватися імператорський двір. Простий жовнір із Мезії та варварський войовник із наївним здивуванням та захопленням думають про піднебесні вершини, куди довели їх дороги життя: в усій Західній імперії одна лиш людина перевищує їх гідністю військового рангу: Флавій Констанцій. Вони саме задумуються, чи варто узгоднювати дальші дороги — власні та своїх поєднаних родів — із дорогами Констанція, чи ні?… Зараз вони сильні… дуже сильні. Саме наближається година, коли зможуть проявити цю свою силу. Констанцій змагає за війну з королями диких гунів, які зайняли Паннонію, а вони обидва проти тієї війни. Побачимо! — усміхаються один одному батьки.

Скільки безсонних ночей проплакала дружина Гавденція, неспроможна змиритися з думкою, що її син мусить побратися з жінкою варварського племені!

— Це ганьба для нас… для мене… для мого роду, — хлипала, а інколи находила на неї така лють, що ледь стримувалася, аби не кинути чоловікові в обличчя: «Я вже раз принизила свої рід та ім’я, опустившись до шлюбу з простим мезійським жовніром. Невже цього приниження не досить?!» Зате голосно кричала:

— Хай проклятий буде день, коли перестали шанувати закон Першого Валентиніана, який смертю карав римлянина з провінції за пошлюблення варварки!… проклятий!… тричі проклятий! — і знову заливалася слізьми.

Але магістра кінноти не зворушували її сльози та благання.

— Якщо вже сам вічний Аркадій Август зволив поділитися троном і ложем з франконкою[19], то не розумію, чому син Гавденція не може одружитися з донькою достойного гота, тим паче, що ні вона не є немилою йому, ні він їй… А Карпіліон справді походить з роду варварських королів і куди ближчий по крові з Фритигерном, аніж Атаульф, якого не посоромилася пошлюбити сама найшляхетніша Галла Плацидія, донька і сестра цезарів…

І сталося: при слабкому жовтому світлі малого каганця в розкішних любовних обіймах змішувалася кров римська — напівселянська, мезійська, — напівблагородна, патриціанська, італійська, — з чужою досі й ворожою кров’ю варварських королів. Світлястий круг виривав зараз із темряви два злучені устами обличчя, на яких малювалося те все, що стрясало схованими в мороку сплетеними тілами… усе, чого зазнавали груди, стегна, спазмом насолоди здушені горлянки, раптовими судомами стиснуті серця… У триклініумі Гавденцій і Карпіліон, втупившись очима один в одного, обидва думали про те саме: про внука…