Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
Замовк, тяжко дихаючи. Голосніше, тривожніше забилися всі серця. Навіть ритор перестав сміятися. Його голос із тонкого, високого, майже шаленого став спокійним, низьким, співучим, коли він почав промовляти — спокійно, мелодійно і жалібно, наче скандував «Скорботи» - «Тристії».
— Поки наші прегарні білі боги правили світом і Містом з вершини Олімпу, з високості олтарів, з кодексів[9] поетів, — жоден ворог не смів переступити священних кордонів Роми, жоден зухвалець і не мріяв замахнутися на велич голови і центру світу. Але от ми втратили наших богів, звели на олтарі Хрест і Назарянина, і що ж діється?… Кажете, що Христос — се добрість найвища… що наймудріший він і всемогущий… Хай же рятує Рому! Хай вижене варварів! Хай збавить своїх вірних од безчестя, болю і смерті… Хай…
Його заглушив крик пресвітера, гострий і пронизливий:
— Хай нищить… хай палить… хай страчує… Горе тобі, серце і голово ідолопоклонства! Горе тобі, гніздо вовчиці, таке ж скажене, похітливе й розпусне, як вона!..
І знову озвалися сурми. Все голосніші, все ближчі… Весь простір од старого муру Сервія і Коллінських воріт раптом покрився безліччю тяжко навантажених возів. Вози, повні золота, срібла, прегарного начиння, коштовних прикрас, загородили вихід до Саларійської та Номентанської доріг.
Серця заложників забилися від радості й смутку водночас. Візіготи кидали пограбований, зганьблений Рим, безкарно несучи на підошвах порох вулиць і площ Вічного Міста. А разом із ними в дальшу, здається, безконечну мандрівку мали рушати заручники. Не в одному оці зблиснула сльоза, невідомо, полегшення чи туги.
Ще гучніше вдарили в небо звуки сурем. Королівський почет повертав од храму Фортуни на Віа Саларія. Аецій здалеку розпізнав білого коня і гордовиту постать найзухвалішого із зухвалих, Аларіха Балта. На кілька кроків перед королівським конем йшла, ледь переставляючи ноги, молода жінка, смертельно бліда, але горда і спокійна. Вуста її були міцно затиснуті, очі вп’ялися у гладенько тесані кам’яні вулиці. Аецій одразу все зрозумів. Так само чотирма століттями раніше входила до міста Туснельда в тріумфальному поході Германіка. Тільки Туснельда мала блакитні очі, — чорними натомість, ледь витрішкуватими і трохи занадто округлими є очі Галли Плацидії, доньки великого Феодосія Августа, що виходить із міста в тріумфальному поході варвара. Біля Аеція залунало голосне хлипання. Відвернувся: ритор і пресвітер плакали, спершись головами один об одного. Аецій не плакав.
Флавій Констанцій, magister militum, стримав коня і, морщачи чорні, зрослі над носом брови, процідив крізь зуби:
— Зміцнити праве крило.
Dux Другої Аквітанії безпорадно розвів руками:
— Я вже не маю кінноти, найсвітліший …
Велика голова Констанція затремтіла під срібним, оздобленим зображеннями святих шоломом із білим гребенем, округлі очі зневажливо глянули на співрозмовника і звернулися наліво, де зоддалік, видима, як на долоні, виблискувала темна плита Середземного моря.
— Заженемо їх до затоки.
Dux Другої Аквітанії зиркнув на всіяне войовниками і мертвими поле, усміхнувся скривленими губами і повторив:
— Я не маю кінноти.
Констанцій, не поспішаючи, перекинув праву ногу через сідло, підвівся, спираючись на білі випещені долоні, і повільно сплив по кінській спині на землю.
— Щит.
Двадцять шість пар очей запитально глянули на полководця. Велика голова знову почала тремтіти.
— Повертаюсь у перший ряд. За мною!
Кинулися до нього з окриками, порадами, проханнями.
— Охоче підемо… Але ж ти не можеш ризикувати собою, найсвітліший мужу[11]… І що ми вдіємо без кінноти? Якби ще хоч один кунеус[12] — може б і вистачило… А так не зуміємо.
— Битимемось у потрійному строю, як Сципіон.
І змахнув рукою. До войовників щосили помчали препозити, які несли наказ магістра: кіннота на обох флангах відступає за лучників і пращників, щоб у тилу піхоти об’єднатися в один великий відділ. Лучники і пращники повинні запобігти оточенню з флангів. Піхоту зібрати всередині… розбити на три частини… principes, hastatae, triarii. Доки кіннота відпочиватиме, списники стримуватимуть увесь натиск ворога.
— Це самогубство… краще відступити, — бурмоче комес Криспін.
Констанцій не вибухає гнівом. Лише знизує вутлими плечима. Вказує рукою на поле.
— Варвари б’ються як п’ятсот літ тому… Чому б і нам не битися як Марій?..
9
Кодекс — тут зброшурована книга.
11
Відповідає римському титулу Vir illustris.
12
Cuneus equitum — підрозділ кінноти у війську пізньої Римської імперії.