Колгосп тварин
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 1947
- Язык: украинский
- Год: Прометей
- Переводчик: Ігор Іванович Шевченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Колгосп тварин». Краткое содержание книги:
Пані Джонс визирнула крізь вікно спальні, побачила що діється, жбурнула «наспіх трохи майна у подорожню торбу та вислизнула із хутора крізь інший вихід. Мойсей скочив із жердки та, голосно крячучи, пурхнув за нею. Тимчасом тварини прогнали Джонса та його наймитів аж на шлях, і з грюком закрили за ними п’ятизасувні ворота. І так, заки тварини встигли добре спохватитись, бунт був уже успішно завершений: прогнали Джонса, а хутір»Дідівщина» був їхній.
Через декілька перших хвилин тварини ледве могли повірити в свою щасливу долю. Першим їх вчинком було промчатись юрбою довкола хутора; вони немов хотіли упевнитись, що жодна людська істота не ховалася більше в його межах. Після того вони погнались назад до будинків, щоб вимести останній слід ненависного джонсового панування. Силою розбили двері до возівні, що находилась на кінці стаєнь. і Вудила, кільця, ланцюги на собак, жорстокі ножі що ними п. і Джонс звик вихолощувати підсвинків та ягнят: усе це тваірини пожбурляли в криницю. Гнуздечки, недоуздки, наочники, принизливі опалки, кинуто в огонь, де згорало усяке сміття на подвір’ї. Така сама була доля батогів. Усі тварини підскакували з радощів, бачучи як батоги щезають у полум’ї. Білан кинув також в огонь стрічки, що в ярмаркові дні, звичайно, прикрашували кінські гриви та хвости.
«Стрічки, – сказав він, – треба вважати за одежу, признаку людської істоти. Усі тварини повинні ходити голі».
Почувши це, Гнідко приніс малий солом’яний чейби капелюх (носив він його влітку для охорони вух перед комашнею) і жбурнув його в полум’я за рештою предметів.
За мить тварини знищили все, що нагадувало їм п. Джонса. Опісля Наполеон повів їх назад у комору і видав усім подвійну пайку зерна та кожному собаці по два сухарі. А далі вони проспівали «Звірів Англії» сім разів підряд, після чого разташувались на ніч і спали як ніколи ще досі.
На світанку прокинувшись, як звичайно, нагадали собі преславну подію, і всі як один помчали на пасовище. Пройшовши невеличкий шмат пасовищем, натрапили на горбок, що з нього видно було майже на весь хутір. Тварини метнулись на вершок горбка і глянули на довкілля, що лежало в прозорому ранковому освітленні. Так, це було їхнє усе, що тільки могли охопити поглядом, було їхнє! У нестямі від цієї думки вони підстрибували довкола, від схвильування високо підплигували в повітря. Вони качались у росі, щипали пучечками солодку літню траву, зрушували хвицаючи груди чорнозему та вдихали його багаті пахощі. Потім подалися на оглядини усього хутора. Дивилися в мовчазному захопленні на лани, на левади, на сад, на ставок, на чагарник. Здавалось, немов ніколи досі цього всього не бачили; та навіть і зараз їм не вірилось, що це все їхня власність.
Опісля помаршерували чередою назад до обійстя і затримались мовчазні перед дверима панського будинку. Хоч він був також їхній, вони жахалися ввійти в середину. Проте, завагавшись на мить, Білан з Наполеоном відкрили двері, підваживши їх плечима. Тварини почали входити одне за одним, ступаючи з незвичайною обережністю, бо боялись що-небудь порушити. Переходили на шпиньках з кімнати в кімнату, розмовляючи боязким шепотом; з тривожною шанобою дивились вони на неймовірні розкоші, на ліжка, пухові постелі, на дзеркала, на канапу з кінського волосу, на брюссельський килим, на літографію королеви Вікторії, що висіла над примурком у вітальні. Коли вже сходили по сходах, вони раптом помітили, що Марічки не видно. Дехто з тварин завернули за нею і відкрили, що вона осталась у найпишнішій спальні. Марічка взяла шматок блакитної стрічки з туалетного столика і держала її проти плеча, нерозумно милуючись з себе перед люстром. Тварини провчили її суворо, після чого усі вийшли зі спальні. Вертаючись, винесли з кухні пару шинок, щоб справити їм похорони. Гнідко вибив копитом дно з бочки пива, що стояла в посудній: усе інше в домі осталось непорушеним. На місці ухвалили одноголосно резолюцію зберігати панський будинок як музей. Усі погоджувались на те, що жодній тварині не вільно там жити.