Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

Літак «Nieuport-ХХІІІ» авіації армії Української Держави

Літак колись належав Російської імператорській армії про що свідчать розпізнавальні знаки, що було залишено, проте — зображений на цій фотографії літак несе на собі вже українське жовто-блакитне означення (див. стор. 48).

Ілюстрований український часопис «Око», ч. 15, 1918р.

Тимчасова окупація України більшовиками призвела до згубних наслідків для української авіації. Управління справами авіації і повітроплавання в Україні більшовики доручили колишньому авіамеханіку комісару М. Васільєву. Його основним завданням стало взяття під контроль числених авіаційних підрозділів та звільнення їх від неблагонадійних з погляду більшовицьких властей елементів. Саме з цією метою своїм наказом № 6 Васільєв розформовує управління 6-го авіаційного дивізіону та 1-го Українського гарматного авіазагону, а також звільняє з військової служби усіх осіб, що служили в штабі української авіації. 1-й Український армійський авіазагін, як і ряд інших українізованих формувань, перейшов на бік більшовиків і дістав нову назву — «1-й украинский авиаотряд Советской Республики» (до речі, в подібному дусі були перейменовані і деякі інші підрозділи — наприклад, Одеська авіашкола стала «1-й Украинской социалистической школой авиации»).

Усі авіаційні підрозділи, що лишались в районі Києва, нові власті підпорядкували командуванню liro авіадивізіону. До їх числа увійшли 11 авіазагонів (7-й, 8-й, 9-й і 31-й корпусні, 6-й, 8-й, 9-й та 13-й армійські, 2-й артилерійський, 1-й Гвардійський і 3-й Сибірський корпусний), а також база та управління дивізіону. Загалом ці частини нараховували 70 літаків і близько 270 чол. особового складу.

Якщо технікою підрозділи були укомплектовані майже повністю, то надійного персоналу катастрофічно не вистачало. Тому більшовики, не маючи змоги привести військову авіацію в бойову готовність, вживали усіх зусиль, щоб вивезти військово-повітряні частини на територію Росії, сподіваючись там їх переформувати. Особливо активізувався цей процес після укладення Брестського миру, коли більшовицькі війська змушені були залишати територію України. Близько тридцяти авіаційних підрозділів евакуювалось в Росію. Зокрема, більшовикам вдалось вивезти значну частину майна авіапарків.

Після того, як більшовики в березні 1918 р. були вигнані з території України, розгорнулась робота по відновленню і розбудові структур українських збройних сил на засадах регулярної армії. В системі Військового міністерства УНР було утворено Управління інспектора Повітряного Флоту, яке складалось з двох відділів — авіаційного і повітроплавного. Авіаційний відділ очолив сотник Наконечний, в минулому командир 1-го Українського авіазагону. На посту ж інспектора Повітряного Флоту (командуючого Військово-Повітряними Силами) 9 березня 1918 р. наказом по Військовому міністерству ч. 66 знову був затверджений підвищений у званні до полковника В. О. Павленко. Однак він пробув на цій посаді недовго, і в середині квітня 1918 р. із незрозумілих причин подав у відставку. На його місце 15 квітня наказом військового міністра О. Т. Жуковського був призначений отаман Горшков. Хоч в документах його ініціалів немає, йморвірніше всього це був Георгій Георгійович Горшков, в минулому полковник російської армії, останній перед революцією командир Ескадри повітряних кораблів. Ще за Павленка Горшков прикладав значні зусилля до створення боєздатної авіації. Оскільки супроводжувана масовою демобілізацією реорганізація армії тривала, то проблема збереження авіаційних спеціалістів залишалась і надалі актуальною. На розв'язання неї Горшков звертав особливу увагу. Так, в підписаному ним 1 березня наказі про створення демобілізаційних комісій в авіаційних частинах Південно-Західного та Румунського фронтів зазначалося, що необхідно докласти всіх зусиль для збереження «особового персоналу, який потребує спеціальної підготовки». На жаль, подальша доля цього, без сумніву, талановитого пілота і організатора авіації виявилась сумною. Після повалення гетьмансього режиму в грудні 1918 р. Директорія звільнила його з поста командуючого військово-повітряними силами, призначивши на скромну посаду начальника Одеської авіашколи. З початку 1919 р. він перебував на службі у більшовиків, проте за кілька місяців Горшкова звинуватили у зраді і стратили.