У вогні

Я швидко струсила крихти печива з долоні на тацю і сьорбнула чаю.

— Катніс, усе гаразд? — спитала мама.

— Так, цілком. Нам ніколи не показували цього по телевізору, але президент Снігоу завжди відвідує переможців перед Туром, щоб побажати їм успіху, — відповіла я впевнено.

Материне обличчя розгладилося від полегшення.

— Ох, а я вже була подумала, що в нас неприємності.

— Та ні,— сказала я. — Неприємності почнуться, коли моя підготовча команда побачить, як я відростила брови.

Мати розсміялась. А я подумала, що вороття немає — ще відтоді, як в одинадцять років я взяла на себе відповідальність за родину. Я завжди змушена буду захищати її.

— Давай я наповню тобі ванну? — запропонувала вона.

— Давай, чудово, — відповіла я — і миттю зауважила, як вона зраділа.

Повернувшись додому, я постаралась налагодити стосунки з матір’ю. Повсякчас просила її щось для мене зробити замість відхиляти її допомогу, як я зі злості чинила багато років поспіль. Віддавала їй усі гроші, які виграла. Часто обнімала її, а не просто терпіла її обійми, як раніше. Час, проведений на арені, змусив мене усвідомити, що пора вже припинити карати її за те, чого вона не може виправити, — за ту депресію, яка розчавила її, коли помер батько. Бо іноді з людьми трапляється таке, до чого вони просто не готові й тому не здатні з цим упоратись.

От як я, наприклад. Зараз.

До речі, коли я повернулася в округ, мати зробила одну чудову річ. Потому як рідні та друзі привітали мене й Піту на вокзалі, репортери почали ставити питання. Хтось поцікавився у матері, що вона думає про мого нового хлопця, а вона відповіла, що Піта, звісно, поводився чемно, як і має поводитись вихований юнак, але я ще замала для хлопців. Сказала й уважно поглянула на Піту. Звідусіль залунав сміх, і хтось із журналістів зронив: «У декого проблеми», — а Піта відпустив мою руку і відступив на кілька кроків убік. Цього вистачило ненадовго — на нас тиснули, й ми змушені були вдавати закоханість і далі, але її слова дозволили нам поводитися стриманіше, ніж у Капітолії. І можливо, це стане виправданням, чому я так мало часу проводила в товаристві Піти відтоді, як знімальні групи поїхали.

Я попрямувала нагору до ванної кімнати, де на мене вже чекала паруюча ванна. Мати додала трохи сушених трав, і в повітрі витав приємний аромат. Ми не звикли до такої розкоші — відкручуєш кран, а звідти ллється необмежена кількість гарячої води. В хатині на Скибі ми мали тільки холодну воду, і щоб скупатися, слід було гріти її на вогні. Я роздяглася, занурилася в оксамитову воду — мати ще й олії якоїсь додала — і спробувала зібратись на думці.

По-перше, кому розповісти, якщо взагалі комусь варто розповідати. Не мамі й не Прим — це очевидно: вони лише страшенно розхвилюються. І не Гейлу. Навіть якби я отримала змогу з ним перемовитися. Та й у будь-якому разі, що він робитиме з цією інформацією? Якби він був сам, я могла б переконати його втекти. Певна річ, він здатен вижити в лісі. Але він не сам і нізащо не полишить родину. Чи мене. Коли я повернусь додому, змушена буду сказати йому, чому наші з ним неділі вже в минулому, але зараз я про це думати не можу. Тільки про свій наступний крок. До речі, Гейл зараз такий розлючений на Капітолій, що іноді мені здається: він здатен сам підняти бунт. Все, що йому потрібно, — це привід. Ні, нікому, хто зостається в Окрузі 12, я нічого не казатиму.