Тернистий шлях другої дивізії УНА
- Автор: Буртик Іван
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: Об’єднання Вояків і Приятелів Другої Дивізії УНА
- Жанр: История
Электронная книга - «Тернистий шлях другої дивізії УНА». Краткое содержание книги:
З визнанням німцями КОНР, генерал Власов інтенсивно почав організовувати свою армію РОА (Руськая Освободітєльная Армія). Набір добровольців часто закінчувався насильством над людьми неросійських національностей. Протести до уряду в справі насильства не мали успіху, бо правно чи не правно такі національні комітети були в складі КОНР. Цей процес добровольчого набору, якому сприяли німці, дуже шкодив українському вояцтву та коштував йому багато втрат.
Тим часом щоденне звуження кордонів німецького володіння створювало все більші і більші внутрішні проблеми для Німеччини. Понад три мільйони цивільних робітників і біженців та ще більше вояцьких людей почали бути нестерпною проблемою для місцевого населення. Надходила зима, умови прожиття ставали катастрофічними, запас харчів вичерпався, нових постачань вже не було, а наплив біженців, як своїх так і чужих, з кожним днем зростав. Навіть здисципліноване німецьке населення стало вороже до всіх чужинців, як рівнож і до своєї влади.
Не менш жалюгідним було становище українців поза кордонами батьківщини. Насильно привезені люди, крім важкої праці в голоді та холоді, були виставлені на смерть від постійних аліянтських налетів. Шеф дипломатичної служби в міністерстві Розенберґа Петер Кляйст зовсім не скривав облудного і ворожого ставлення німецької верхівки як до України, так і до українського вояцтва. Він твердив, що командування вермахту, помимо урядової заборони чужинцям служити в армії, вже від самих початків війни приймало добровольців-помічників, так званих “Гільсфвілліґе” (Гіві), які виконували чорну роботу і разом військову службу. Він також говорить про таємну армію, започатковану 70-ма тисячами козаків-перебіжчиків до вермахту, яка згодом досягала сотні тисяч вояків. Докладна кількість її невідома, бо військо не зголошувало цих “Гіві”, щоб їх не забрали в добровольчі національні відділи.
Найбільш вишколеною одиницею та боєздатною силою, яку можна звати армією, що взяла свій початок ще в 41-42 роках, було Українське Визвольне Військо під німецьким зарядженням і командою. На жаль, через перешкоди з боку німецької команди та через брак часу УВВ ніколи не увійшло у склад УНА. Хоч у кінцевій фазі війни три його батальйони допомогли бриґаді Другої Дивізії пробитися з оточення в Бранденбурґу, офіційно їх ніколи не було звільнено з німецької команди.
Не можна поминути історичної вагомости згадки про мало кому відомі заслуги генерала Е. фон Кестрінґа, в стусунку збереження життя сотням тисяч українського вояцтва. Будучи генералом охоронної ґвардії за царської Росії, ген. Кестрінґ своїм широким розумінням проблем словянських народів, зокрема українського, дуже відрізнювався від нацистів. Йому, як впливовому старшині німецького штабу, безперешкодно було дозволено створити армію з чужинецьких леґіонів, яка вже в 1942 році сягала кількісно одного мільйона вояцтва. То був збір всіх полонених, які зголошувалися добровольцями, щоб не вмерти голодовою смертю в таборах полонених.
Особливою прихильністю ген. Кестрінґа втішалися окремі дивізії сотень тисяч українського вояцтва, яке носило назву Українське Визвольне Військо. Хоч зверхня команда була німецька, але відзнаки у формі щита з трома літерами УВВ на їх уніформах були українські. Внутрішнє життя та трактування і пільги тут існували задовільні. Що було спонукою дружнього ставлення ген. Кестрінґа до українського вояцтва, того, мабуть, не будемо знати. Одначе відомо, що Гіммлер не мав до нього довір’я. Як ген. Кестрінґ довірочно признався ген. Шандрукові, знайомому ще з Першої війни, він належав до таємних опонентів Гітлера.
Доля армії УВВ закінчилась трагічно. Будучи складовою частиною німецької армії, вони не залишили за собою досягнень історичної вагомости в українській визвольній боротьбі. Але, за словами ген. Кестрінґа, вони славилися своєю дисциплінованістю, відвагою і боєздатністю.
Ще перед кінцем війни деякі вояки зголосилися до Першої Дивізії. Майже цілий батальйон влився у Другу бриґаду Другої Дивізії, а деяким вдалося перейти до французьких партизан. По закінченню війни, щоб не їхати на “Родіну”, багато з них вступило на службу у французький Чужинецький Леґіон. За твердженням свідка-учасника, кому не пощастило перейти до цивілля чи включитись в козацькі або інші відділи, німці передавали до РОА. Усім нам відомо, як закінчилася доля вояків РОА і козаків. Інших документацій про УВВ тут не знаходимо. Може тепер, з відкриттям совєтських архівів, знайдемо більше прихованих фактів.